Rava avis - птах екзистенційний
ІДЕАЛ
Анастасія КАНАРСЬКА
Презентація виданої дніпропетровським видавництвом “Пороги” прозової книжки Rara avis Лесі Степовички, поетки з Дніпропетровська, відбулася у Львівській організації Спілки письменників України. На ній подружжя чудових львівських митців Ярослави і Ярослава Мотик подарувало авторці як оберіг скульптуру Миколи-чудотворця.
Взагалі, Ярослав Мотика переконаний, що для того, аби краще пізнати Лесю Степовичку, треба поговорити з нею, бо всі розповіді чи навіть її твори – це лише блідий відбиток цієї яскравої особистості. Телефон у Дніпропетровську відповідав мені довгими гудками. Мабуть, його господиня знову вирушила в мандри. Я ж намагалася пізнати “білу ворону”: читаю книгу, в якій авторські відступи переплелися з педантичним біографічним викладом подій Степана Хмари.
Якось дивно було, що уродженка Січеславщини взялася писати роман-есе про Степана Хмару– найбільш харизматичну особистість на українському політичному небосхилі. Але відповідь на своє здивування знайшла вже на перших сторінках книги. Леся Степовичка з перших рядків знала, що пише “про людину, яка знає, любить і говорить істину. Отже, на моєму боці – і Творець, і Правда”.
Мабуть, думки настільки переповнювали авторку, що вона написала аж дві передмови. Перша – “Політ з парашутом або індивідуальний план евакуації”, друга – “Бікфордовий шнур української національної ідеї”. Між цими передмовами – відстань у чотири роки. Можливо, ці роки дані їй були для подолання певних сумнівів чи більш конкретної аргументації вибору свого Героя. Друга передмова має аж чотири аргументи, які радше нагадують екзистенціальну полеміку зі своїм alter ego та уявними друзями чи ворогами. Завершує другу передмову крилата фраза стародавніх римлян: “Я зробив усе, що міг, хто може, хай зробить краще”.
Як на мене, то опонента ця фраза серед читачів не знайде, бо книжка, яка містить стільки біографічних фактів Степана Хмари, є перш за все книжкою про поетку Лесю Степовичку, бо навіть не читаючи її віршів, ти можеш упізнати її поетичну душу в авторських відступах, в епіграфах, підібраних автором до розділів цієї книги. Якось логічно поєднуються в цій книзі й ліричні авторські відступи, і жорстока статистика з листівки АПУ під назвою “З більшовицького терору на українських землях”. Даючи широкі картини суспільного життя, авторка переплітає їх інтимними спогадами свого героя. Між іншим, у виданні такі одкровення Степана Хмари надруковані іншим шрифтом – наче для тих, хто поспішає і хоче чути лише хмарівське слово. Розповідь автора переплітається ще й зі спогадами його друзів і рідних (знову ж таки – шрифтове виділення).
Чи вдасться читачеві пізнати справжнього Хмару-політика і людину? На це запитання важко знайти відповідь. Мабуть, він пізнає ідеалізований образ людини, побачений через авторське світосприйняття, через бажання Лесі Степовички побачити ідеального політика, який таки врятує Україну. А ми зрозуміємо, що в Дніпропетровську є жінки, яким небайдужа доля України, які здатні віддати чотири роки життя для створення публіцистичного дискурсу.
Зрештою, це могла зробити лише людина зі Сходу, як сама себе називає авторка, “східнячка”, бо хіба хтось із галичан мав би сміливість чи бажання читати про політика, який не належить до привілейованих людей?! Для Лесі Степовички Степан Хмара – український Сізіф. Авторка намагається перервати мовчання, яке утворилося навколо Степана Хмари. Наскільки їй це вдалося – судити Тобі, український Читачу.
|
|
