BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 7-8 ЛИПНЯ 2001 року |

Символічний переділ Східної Європи...

Папа Римський відвоював Україну, а Алексій ІІ - Білорусь?..

ВІДЛУННЯ

Андрій ЮРАШ

А візит і справді здивував увесь світ... Здивувалася і Російська Православна Церква, яка чинила тиск на українських урядовців і через своїх єпископів в Україні, і через новопризначеного всемогутнього посла, і через добре організовувані та щедро фінансовані хресні походи середньовічного гатунку, проте все чіткіше починає усвідомлювати, що із двох своїх дорогих вотчин, де вона хотіла б і далі безроздільно панувати, України та Білорусії, перша вислизає із рук і ніяк не хоче коритися злісним окрикам та дикому бурмотінню російських бородатих ведмедів.

Толерантність українців

Ще один із висновків, які напрошуються після Папського візиту до України, – це підтвердження тези про виховувану не одне століття релігійну та культурну толерантність українців. Як засвідчили різні соціологічні дослідження, загалом по Україні кількість тих, які були однозначно вороже налаштовані щодо папського візиту, не перевищувала 8% (за деякими дослідженнями, вона складала лише 5%).

Українська національна спільнота завжди жила у тісному контакті із різними, принципово відмінними від неї світоглядними середовищами, у першу чергу – із європейською культурою. Цього досвіду не мала російська духовна традиція, серед основ самобутності і беззаперечної оригінальності якої була ідеологія виключності та замкнутості, а не партнерства і толерантності.

Демонстрація московських впливів

Виходячи із цих міркувань, годі дивуватися категорично ворожій і нецивілізованій позиції Московської патріархії. Скільки б патріарх Алексій ІІ не переконував у тому, що його візит до Білорусії був звичайним співпадінням із папським візитом до України, але у жодного критичного аналітика не виникає сумнівів, що перебування Алексія ІІ у Бресті (місті-символі одного із найвизначніших унійних рухів у християнській історії другого тисячоліття) та у Гомельській області (у місці, де сходяться суміжні області Білорусії, України та Росії), було добре спланованою ідеологічною акцією, яка мала, якщо не применшити значення та роль візиту Понтифіка, то, принаймні, заманіфестувати, що Московська Церква зовсім не хоче відмовлятися від своїх впливів та претензій щодо Церков-спадкоємниць Київської православної митрополії. При цьому московські ієрархи вперто не хочуть рахуватися із тим, що у часі проголошення Берестейської унії і ще майже сто років після цього (аж до 1686 року – приєднання Київської православної митрополії до Московського патріархату) Московська Церква, яка від часу фактичного проголошення автокефалії у 1448 році існувала своїм самостійним життям, не мала ніякого зв’язку чи впливів в українському духовному середовищі.

За задумом ідеологів Московського патріархату, приїзд патріарха Алексія ІІ до Бреста, в якому історично превалюють католицькі впливи, означає таку ж войовничу настанову, яку нібито має римський Католицизм стосовно Східної Європи. Крім того, перебування московського первоієрарха у Білорусії означало і стверджувало, що далі українських кордонів нога римського Первосвященика не ступить.

Фактично, ця демонстрація московських впливів символізувала теперішній розподіл впливів: Білорусія і надалі залишається під однозначним впливом московського Православ’я, а Україна вже настільки переросла московську домінанту, що дозволяє собі не лише свідомо плекати досить сильну незалежну Православну Церкву, але й офіційно на найвищому державному рівні приймати Папу Римського, який для більшості росіян надалі залишається символом ворожої духовної стихії і навіть проголошений консервативними теологами втіленням антихриста (згадаймо надписи на плакатах київських монахів із російських монастирів, публічні плювання на портрети папи та демонстративне виколювання очей на численних плакатних портретах).

Інформаційний супровід

У більшості інформаційних повідомлень як закордонних, так і українських засобів мас-медіа події, пов’язані із перебуванням в Україні Папи Римського, постійно супроводжувалися повідомленнями про те, як на все це реагував духовний глава Російської Православної Церкви.

Можна говорити лише про зменшення московських впливів на Україні, але не про їх повне падіння. І це також один із висновків, який напрошується одразу ж після візиту глави світової католицької спільноти в Україну.

До речі, у контексті цього візиту мас-медіа відзначитися у багатьох відношеннях. Вони, з одного боку, зіграли консолідуючу роль, але, з іншого боку, показали свою просто вражаючу некомпетентність і навіть примітивізм у сенсі висвітлення проблем та фактів релігійного життя.

Коментарі, якими супроводжували Папські богослужіння аналітики УТ-1 – Петро Марчук та Ольга Скотнікова, заслуговують на те, аби стати “класичними”. Але це класика негативного жанру – їх можна щоразу показувати теперішнім і майбутнім журналістам як приклад того, як не можна працювати у прямому ефірі: коли ведучі (ситуацію частково рятували церковні коментатори) не лише не розуміли того, що вони намагалися коментувати, але й демонстрували просто вражаючі приклади інтелектуальної неспроможності, браку журналістської етики та елементарних професійних навичок.

Ще один аспект слабкості журналістського висвітлення візиту – це створення атмосфери апологетичності замість вдумливого аналізу та представлення подій. Мова, звісно, не йде про критику чи опонування, а лише про аналітичний, аргументований підхід до справи із, щонайменше, переконливим перерахуванням тих дивідендів, які матиме Україна після такої успішної реалізації цього візиту.

Закордонні враження

У сенсі реалістично-критичного оцінювання візиту добре попрацювали закордонні журналісти. Звісно, і між ними годі шукати якої-небудь одностайності. Але навряд чи можна жалкувати за відсутністю стихії одностайності, яка ніколи не сприяла творчому вдосконаленню чи навіть звичайному поступові вперед... У той час, коли одні журналісти із захопленням розповідали про віру українців, які із натхненними та осяяними обличчями, переборюючи нескінченні зливи та проблеми багатогодинних очікувань, зміцнювали свої духовні почування, то інші з повним правом демонстрували брудних прочан, які інколи годинами були змушені були стояти ледь не по коліна у болоті, зовсім змучені.

Знаходилися серед журналістів навіть знавці-теологи, які намагалися докопуватися до відчутних для них богословських нюансів, які пройшли повністю поза увагою українських репортерів. Зокрема, вони відзначили відчутні відмінності у тому, як Папа Римський визначав титул глави УГКЦ – Верховний архієпископ Львова для українців – і як під час візантійської літургії було титуловано Главу українських греко-католиків – Патріарх. Для них було очевидним у цьому побачити ті відмінності, які існують між Апостольською столицею та Львовом стосовно проблеми піднесення УГКЦ до Патріаршої гідності. Дехто називав це навіть прихованим тиском на главу Ватикану з метою якнайшвидше зреалізувати це прагнення та отримати церковне визнання найвищого гатунку.

Водночас польські журналісти відзначити демонстративну урядову прихильність до візантійської літургії у Львові. Ще інші співвідносили абсолютне домінування біло-червоних польських прапорів під час латинської служби у Львові та майже їх повну відсутність під час візантійської служби наступного дня із віддзеркаленням традиційних етнічних непорозумінь між двома народами.

А, наприклад, мій голландський гість, директор знаного далеко за межами Нідерландів Католицького екуменічного інституту Святого Вілліброрда, у своєму дописі про папський візит наголошував на проблемі, яка в Україні ніколи не піднімається, але яка виявилася досить болючою для нього як для римо-католика – він ніяк не хотів погоджуватися із концепцією існування в Україні УГКЦ та РКЦ як двох окремих Церков, що мають свої самостійні керівні структури – Синод єпископів УГКЦ та конференцію єпископів РКЦ в Україні.

На його думку, Католицька Церква, незважаючи на різницю традицій і обрядів, є єдиною, а факт існування самостійних національно-церковних католицьких ідентичностей (у тому числі і в формі партикулярних Церков) мав би бути однозначно підпорядкований концепції єдності та універсальності (вона має у собі євангельську основу) Католицизму. Цьому мала б слугувати також єдино прийнятна у цій ситуації форма існування Католицької Церкви в Україні – на зразок Румунії, в якій існує єдина і спільна єпископська конференція для єпископів обох обрядів.

Позитив візиту

Але шукаючи та подаючи ті окремі проблеми, які підняв та поставив на порядок денний папський візит в Україну, усі журналісти були спільні у тому, що його переваг та потенційних дивідендів від нього насправді є значно більше, ніж будь-яких реальних чи потенційних прорахунків.

По-перше, винятково конструктивною та вражаюче переконливою була роль у цьому візиті самого папи Івана Павла ІІ. Його виступи були і традиційно дипломатичними, і надзвичайно конкретними та чіткими водночас. Зміцнюючи переконання та почуття католиків обох обрядів, папа зумів продемонструвати виняткову повагу та лояльність до інших релігій та Церков. Він виступив і захисником Церкви, яка пройшла незмірно великі випробування, і вісником доброї волі та надії для всіх людей, що прагнули почути голос турботливого пастиря, який думає про майбутнє планети.

По-друге, дуже важливим позитивним наслідком візиту має стати утвердження тези, до якої вже дозріла вся українська громадськість і яка стала абсолютним відкриттям для світу – Українське Православ’я, розділившись у своєму ставленні до візиту Папи, ще раз засвідчило свою неоднорідність, різновекторність стратегічної орієнтації (з одного боку, плекання васально-вірнопідданих почувань стосовно Московської Церкви, а з іншого боку – однозначно прозахідна спрямованість, що має в собі спільність ціннісних орієнтацій із усіма західними християнами).

У західних повідомленнях протягом усього періоду перебування папи в Україні можна було простежити два періоди – до екуменічної зустрічі Папи із релігійними лідерами України в Києві і після цієї зустрічі. Наприклад, у всіх своїх повідомленнях до цієї події у щогодинних повідомленнях ВВС звучала теза, що православні лідери України однозначно виступають проти будь-яких контактів із Папою. Але після цієї зустрічі журналісти ВВС скорегували своє повідомлення і вже чітко було зазначено – саме Російська Православна Церква виступає проти Папи і його екуменічно-миротворчої місії в Україні.

Зрушення у свідомості

Ще більші зрушення відбулися у свідомості самих українців. Виважені, толерантні і навіть братерські виступи патріарха УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ митрополита Мефодія знайшли відгук навіть у колись найвідчайдушніших опонентів цих Церков із числа греко-католиків. Знаменною є, наприклад, висока оцінка цих промов у виступі на обласному Львівському радіо Ірини та Ігоря Калинців у переддень прибуття Папи Римського до Львова.

Власне, цей візит показав, що між послідовниками українських за духом Церков – УГКЦ, УПЦ КП та УАПЦ – є набагато більше спільного, ніж відмінного. Це усвідомлення має весь необхідний потенціал, аби з часом перерости у справжню та постійну співпрацю. Коли б в українському суспільстві насправді утворилася ця вісь (не лише на рівні декларацій про співпрацю, а і в площині реальної співдії), то вона дуже скоро могла б перетворитися на найвагоміший фактор сучасного духовного розвитку, який би не лише гідно протистояв російським релігійним впливам, але все впевненіше перебирав ініціативу.

За сучасних обставин, коли часто можна почути думки про потребу і навіть можливість створення єдиної Української Церкви, яка б об’єднала всіх українських християн, спадкоємців візантійської традиції, то саме формування такого стратегічного партнерського блоку могло б стати першим кроком у цьому напрямі. Важливо відзначити, що, висуваючи цю ідею, її репрезентанти не пропонують жодної позитивної еклезіологічної концепції реалізації такого задуму. І ось саме співпраця між українськими Церквами могла б і повинна була б започаткувати цей процес зближення, який у майбутньому, можливо, зміцнився б настільки, що привів би до вироблення та реалізації певної об’єднавчої платформи.

Важко заперечити, що така співпраця була б вигідною та цікавою як греко-католикам, так і незалежним від Москви українським православним. Останні неодноразово нарікали на малу увагу до них в еклезіологічному плані з боку УГКЦ, яка в якості серйозного партнера для теологічних діалогів бачила лише українських репрезентантів Московської патріархії як єдино канонічної Православної Церкви. Потиснення руки патріарху Філарету та митрополитові Мефодію Іоанном Павлом ІІ дає всі підстави й українським греко-католиків притиснути міцніше до своїх грудей тих своїх українських братів, які цього щиро хочуть і потребують, а тому будуть готові до такого ж щирого взаємного вияву почуттів – національної спільності, помноженої на однозначне усвідомлення спільності християнських коренів та тотожності духовної традиції.

Дивіденди влади

Хоч у своїх розмірковуванням я намагався згадувати про речі, про які не писали взагалі або писали нечасто, але закінчити свою розповідь хочу на думці, яку повторювали майже всі – візит Папи в Україну відбувся так добре і відбувся взагалі тільки тому, що у ньому була зацікавлена українська влада.

Цю думку можна проілюструвати одним дуже гарним і переконливим фактом, який заслуговує на спеціальну увагу: під час кожної особистої зустрічі президента Леоніда Кучми та Івана Павла ІІ глава Української держави постійно намагався підтримати, фізично допомогти Папі. Тобто, зовсім підсвідомо Леонід Данилович прагнув дати Папі те, чого сам від нього найбільше потребував – підтримку...

І цю, таку необхідну моральну та духовну підтримку Л. Кучма дістав – у відповідь на своє сприяння в організації дійсно успішного візиту Понтифіка в Україну. Папа знову відчинив для всієї України європейські двері, які ледь були не зачинилися після гучних і небезпідставних скандалів останнього року.

Без будь-якого перебільшення історичний візит Папи Римського Іоанна Павла ІІ в Україну, про який так довго говорили, хоча у можливість якого багато-хто не вірив до останніх днів, відбувся. Відбувся яскраво і переможно, із резонансом, що розійшовся по всьому світові. Свідчення цього – не лише у площині державній, політичній, але й у площині загальнолюдській, у площині міжособистісних стосунків...

POSTUP - ПОСТУП
№103 (761),
7-8 ЛИПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Нас знову обдурили
·В НОМЕРІ
·Самогубство Ганнелоре Коль
·Рекордна винагорода за матч-реванш

ПОГЛЯД
·Ви цвіт папороті шукали?
·Особливості обласного управління

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Стати громадянином України - просто
·Папа пам"ятає Львів і дощ
·Охочих вступити до вузів не бракує
·Журналісти вирушають шляхами Данила Галицького
·Домофони та сателітки - поза законом?
·Згорів музей-садиба Івана Франка
·Ще один крок до єдиної розрахункової книжки

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Гонгадзе отримав премію ОБСЄ
·Іноземний капітал в банках: за і проти
·Політичний прогноз Merril Lynch

ПОСТУП У СВІТ
·Самогубство Ганнелоре Коль
·У Китаї судять американців
·У Лукашенка меншає конкурентів
·СВІТООГЛЯД

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·Нова планета в Сонячній системі?
·Змій замість підйомного крана
·Вам хлопчика чи дівчинку?
·На погоду впливає... настрій
·Одяг майбутнього доведеться годувати

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Місто на семи пагорбах
·Rava avis - птах екзистенційний
·Український стрій, переважно минулий

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Михайло Барбара: У мене є мрія зняти кіно

АРТ-ПОСТУП
·НАША АФІША
·З Чеховим, по-чеховськи

ДУХОВНИЙ ПОСТУП
·Символічний переділ Східної Європи...

СПОРТ-ПОСТУП
·Сьогодні стартує 11-й чемпіонат України
·СПОРТ-БЛІЦ
·Андрій Волокитін: три з трьох!

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·СВІТЛИНА ТИЖНЯ

 

Портал о банях и саунах http://fgupniikp.ru