BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 6 ЛИПНЯ 2001 року |

Україна: глобалізація та новий символ Ялти

АЛЬТЕРНАТИВИ

Степан ВОВКАНИЧ

Так уже трапилося, що напередодні історичного приїзду в Україну планетарної особистості – Папи Римського Івана Павла ІІ – в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася конференція “Нові політичні реалії України на межі тисячоліть”. Так трапилося, що цю конференцію відкрив і виступив із проектом Концепції реформування політичної системи України той, хто якраз і запросив Святішого Отця відвідати нашу країну, – президент України.

“Не дайте сильним загубити людину!”

До аналізу візиту Понтифіка в Україну ще не раз повертатимуться різні фахівці. Проте вже сьогодні не можна заперечити однієї реальності: ніхто і ніколи (а лише на переломі тисячоліть) із наших високих гостей так багато, так привселюдно і з такою любов’ю до нашої Батьківщини не говорив із нами по-українськи. Ніхто з них не попросив у нас, українців (чи то православних, чи то греко-католиків) пробачення за скоєне зло в минулому, яке негативно дається взнаки сьогодні та ще довго позначатиметься на нашому майбутньому, що спільно маємо збудувати. Ніхто в Україні та серед поза нею сущих не зможе заперечити нам, що десь, комусь і колись у світі від любові та каяття за нелюбов було зле. І це стосується як окремої людини, так і цілої нації.

Дозволю собі звернути увагу на ще один, як на мене, дуже важливий нюанс промови Папи, якого жоден із високих гостей, що відбували візити до нашого краю, не торкався. Йдеться про виключно пріоритетне ставлення до людини як такої, її християнську філософію у недосконалому світі. Якщо президент США Б. Клінтон нагадав нам заклик Шевченка “Борітеся – поборете!”, то Святіший Отець умислився в глибінь філософії “людського серця” Сковороди: “Не дайте сильним загубити людину!”.

І цей соціо-гуманістичний імператив Папи не є кон’юнктурним. Іван Павло II переносить його у ширшу соціальну площину – площину цілих націй і народностей, які прагнуть стати чи вже стали на шлях національного та духовного відродження. Однак вони не можуть повною мірою скористатися здобутками глобалізації й заперечити соціальну несправедливість, за якою багаті багатіють, а бідні бідніють. Що більше: втрата мовно-культурної, релігійної, а відтак етнічної ідентичності стає питанням національної безпеки.

Глобалізація та ренаціоналізація

Розгляд на межі тисячоліть будь-яких нових реалій – чи то соціально-економічних, чи то політико-правових, чи інформаційно-мовних, чи культурно-релігійних – або проектування відповідних суспільних інновацій не матимуть належного ефекту, якщо не будемо враховувати принаймні дві основні сучасні тенденції. З одного боку, глобалізацію (економіки, торгівлі, інформаційного простору тощо); з іншого – ренаціоналізацію світу, тобто духовне і національне відродження народів та народностей, творення їхніх нових держав.

У цих тенденціях – багатопланових і буцімто позитивних – вагомими є реалії сьогодення, насамперед політичні. Проте їх вектори не лише збігаються, а часто-густо є протилежними за дією, за національними інтересами держав, особливо колишніх метрополій і колоній. Відсутність рівнопартнерського діалогу не сприяє виникненню синергетичного (додаткового, спільнодіючого) ефекту співпраці світової спільноти.

Проблема катастрофічно загостюється. Темпи раціоналізації дедалі більше відстають від нарощування інформаційних потужностей зовнішнього середовища, що його генерують країни постінформаційного розвитку. Водночас не є конкурентноспроможними внутрішні пошуково-творчі способи постколоніальних (посттоталітарних) держав скористатися досягненнями глобалізації та визволитися з-під негативного впливу такого її прояву, як імперіалізм слова, показ насильства, наркоманії на телеекранах (і не тільки).

Конвергенція знань, що її заповідав свого часу Андрій Сахаров як шлях вирівнювання (досягнення схожості) життя з огляду на наближення його у різних кутках планети до кращих зразків добробуту, демократії, розвитку освіти, науки тощо, на жаль, дедалі більше уподібнюється до змагань важкоатлета з дитиною, яка вчиться ходити.

За таких умов, далеких від стандартів гуманності та справедливості, країни, що стали (чи прагнуть стати) на шлях відродження своєї державної незалежності, позбавлені можливості зробити випереджаючий ривок у розвитку національної освіти, науки, культури як комплексних чинників формування власного духовно-інтелектуального потенціалу і важливих механізмів інноваційного розвитку. Їм украй важко вийти на міжнародну арену з інформаційною науко- та культуромісткою продукцією. Вони приречені працювати в наслідковому режимі наздоганяння, користуватися переважно екологічно брудними сировинними технологіями, бути постачальником малокваліфікованої робочої сили.

Закон розмаїття

Урешті, і це найголовніше, вони не мають змоги захистити свою культурно-національну ідентичність, власний інформаційний простір, а тим самим зберегти себе і мовно-культурне розмаїття світу. Адже кожна нація живе не лише у собі й задля своєї самобутності, а силою збереження самобутності творить і збагачує множинність світу.

Закон розмаїття – універсальний фактор розвитку природи і суспільства не нами, смертними, встановлений. Однак дуже шкода, що він юридично і досі у світовому масштабі широко не соціалізований. Цей закон – глибоко моральний. За його виміром, чи то людина, чи то держава, примножуючи різноманітність світу, творять добро, а зодноріднюючи та знищуючи розмаїття, чинять зло. Він засвідчує, що народ, який прагне зберегти свою національну ідентичність, водночас розвиває багатокультурність світу.

Ми зобов’язані зайняти наступальну позицію в духовному відродженні України, у розбудові національної держави і зокрема в реабілітації української мови. Ми керуємося загальнолюдською мораллю: завжди справедливо чинить той, хто захищає свою мову, культуру, релігію, традиції на своїй, не завойованій землі. І ніколи, і ніде не має рації, діє аморально той, хто посягає на чуже. Цей закон вимагає забезпечення прав не лише окремій людині, а кожній нації.

Новий соціо-гуманістичний імператив: “Права і людині, і нації” повинен стати ідеологічною стратегію державотворення в Україні. На його основі має бути легітимізована українська національна ідея та початися системна робота з формування єдиної української політичної нації навколо титульного народу – одного з найбільш миролюбних та толерантних народів, якому ці чесноти поки що тільки заважали побудувати власну історію і свою державу.

Декларація Прав Народів

5 жовтня 1995 року Папа Римський, виступаючи на ювілейній Генеральній Асамблеї ООН з нагоди
50-річчя її створення, закликав формувати нові взаємини у світовому співтоваристві як у великій світовій сім’ї. Йдеться про наближення в третьому тисячолітті зовнішніх відносин у світовій спільноті до тих, які традиційно панують у звичайній людській родині, де панують сприяючи гармонії розвитку, взаємоповага, доброта і любов, а не лукавство, егоїзм та насильство.

Базуючись на нових гуманістичних засадах, Папа вказав на необхідність світовому співтовариству, окрім Декларації Прав Людини, опрацювати Декларацію Прав Народів. Розуміння людства як великої світової родини – новий соціо-гуманістичний імператив майбутнього, якому немає альтернативи, якщо Земля – наш спільний дім. Вочевидь, ця безальтернативність вимагає від усіх народів, а в першу чергу – від розвинених країн, на ділі, а не тільки на словах допомагати (чи принаймні не заважати) піднятися з колін ними ж приниженим або майже знищеним соціумам. Поняття “гріха”, морального покаяння і спокути за нього має бути перенесене також і на держави і нації.

ООН прийняла документи стосовно захисту прав малих автохтонних народів на господарську діяльність, на мову, на релігію. Але вони мають рекомендаційний характер і стосуються тих народів, яким уже сьогодні загрожує зникнення, Так, у Гренландії захищаються місцеві ескімоси, а у Фінляндії, Швеції та Норвегії – саами (лопарі). Проте захисту вимагають також і чисельні нації – ірландці, каталонці, білоруси, курди, зрештою, українці та багато інших народів, питомі мови і культури яких на їх землі перебувають під загрозою.

Новий символ Ялти

На жаль, не від толерантності цих народів залежить збереження розмаїття світу, не ці країни є постійними членами Ради Безпеки ООН, ідея творення якої була започаткована на Ялтинській конференції країн-переможниць ІІ світової війни.

Безперечно, наступні покоління шукатимуть місто Ялту на карті сучасної України як символ колишнього великодержавного поділу світу, коли сильні вирішують долю безсилих і поневолених народів, серед них і українського (адже пізніше з етнічних українських земель, які рукою сильних світу цього були віддані Польщі, почалася трагедія депортації українців Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини). Отже, маємо право на те, щоби незалежний Київ створив у пам’яті майбутніх поколінь новий символ Ялти – не лише як знаку відновлення старого “шовкового шляху” зв’язку Азії і Європи, а й як знаку впровадження нової соціо-гуманістичної світової політики, тобто політики демократичного врахування волі і прав усіх народів, незалежно від їх сили та чисельності в ім’я збереження багатогранної мозаїки світової спільноти.

Актуалізація Україною міжнародних ініціатив в контексті глобального впровадження соціо-гуманістичної політики як парадигми третього тисячоліття, окрім світового резонансу, мала б велике внутрішнє державотворче значення. Реалізація на урядовому рівні цих ініціатив сконсолідувала б український народ, підвищила б його роль як суб’єкта будівництва власної держави на засадах національної ідеї етно-державотворення з врахуванням історичних, мовних, етнокультурних та інших традицій і модерних тенденцій інноваційної моделі розвитку, а також базових загальнолюдських цінностей: свободи, добробуту, соціального захисту, збереження довкілля та дотримання прав людини і титульної нації.

Україна, безумовно, побудує правову, соціальну державу, громадянське інформаційне суспільство – до цього йдуть усі цивілізовані народи. Проте така держава і таке суспільство стануть новою політичною та іншою реальністю в світовому розмаїтті лише за однієї умови – якщо вони будуть українськими і акумулюватимуть історичний досвід від найдавнішої формули: “Князь – віче” через “Гетьман – козацька рада” до модерної державної конструкції “Президент – парламент”. Тому вибираймо особистості і під знаком розуму, любові до України та духовності. Тоді і лише тоді допоможемо собі та світові позбутися подвійних моральних стандартів, за якими порушення прав людини не є справою тієї чи іншої країни, а порушення природних прав нації чомусь саме такою вважаться.

Чому геноцид чеченського народу – знову внутрішня справа Росії, а гуманітарна катастрофа на Балканах – справа світового співтовариства? Чому світова громадськість, як не парадоксально, обмежується вивченням порушень прав людини у Чечні, тоді як там порушуються права корінного етносу на власний розвиток. Чи допомога окремому татарину в Криму є реальною за умов, коли не допомогти кримськотатарському народові повернутися із депортації.

У справжній сім’ї сильні не домінують, а голос одного не веде до безголосся інших навіть тоді, коли вони лише вчаться говорити. Ідея “сім’ї” в стратегії національного державотворення може стати новою реальністю лише на фундаменті соціо-гуманістичної політики під гаслом “Права і людині, і нації!”.

Україна, перетворюючи результати візиту Папи в реалії, має право і повинна зацікавлено підтримати ініціативу щодо прийняття “Декларації Прав Народів” – і в такий спосіб розширити зацитований Його Святістю вислів нашого мудрого предка до морального імперативу третього тисячоліття: “Не дайте сильним загубити цілі нації та народності!”. Це право ми здобули не лише відмовою від третього у світі за термоядерною могутністю військового потенціалу, закриттям ЧАЕС, але й вистраждали впродовж віків. Якщо світ вперше дізнався про злочинні “зачистки” з воєнних повідомлень під час операцій “обмеженого контингенту” в Афганістані та Чечні, то Україна відчула їх на собі під час знищення Запорізької Січі та кривавої масакри у Батурині. Це дає нам право творити новий соціо-гуманістичний символ української Ялти.

Автор – доктор економічних наук, професор, дійсний член Папської Академії соціальних наук, науковий працівник Інституту регіональних досліджень НАНУ

POSTUP - ПОСТУП
№102 (760),
6 ЛИПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Сенчук пішов у відставку
·В НОМЕРІ
·Кінець трансферів
·Юдофоби проти патріотів

ПОГЛЯД
·Дипломат мимоволі
·Ющенко у "Поступі"
·Вас газети ображали?
·Ті, що питають

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Тотальне знеструмлення
·Кльозет біля святилища
·Від блискавок гинуть люди
·Представники водоканалів зберуться у Львові
·Юдофоби проти патріотів
·Вартість торгових патентів зросте
·"Українську книгарню" мало не виселили
·За невиплату платні керівників шахт чекає лава підсудних
·Чиновника звинувачують у фальсифікації
·Місто будуватимуть львів"яни для себе

ПОСТУП З КРАЮ
·Президентські жарти
·Новий свідок у справі Гонгадзе
·Кінець депутатських трансферів
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Скандал навколо сім"ї Ширака
·Міністр звинуватив прем"єра і спецслужби
·Коль збереже свої таємниці

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Обличчя Львова - базар
·Депутати зменшують податки
·Польща виборює енергетичну незалежність від Росії
·Менеджмент як умова успіху
·ЕКОНОВИНИ

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Україна: глобалізація та новий символ Ялти

АРТ ПОСТУП У СВІТ
·Концерти. для яких тісна сцена
·У Лондон привезли третину усього Вермеєра Делфтського
·Жоржі Амаду госпіталізований
·Копиця сіна за 15 мільйонів!

АВТО-ПОСТУП
·НОВИНКИ
·BMW - "сімка": нове обличчя
·Не забувайте про фільтр!
·ДАІшники здали іспит Папі

СПОРТ-ПОСТУП
·Зідан переїжджає до Іспанії
·Відродження Іванишевича, народження Анен
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Дежа-вю по-британськи