Вас газети ображали?
ПИТАННЯ ДНЯ
Петро ЖУК
заступник директора Львівської обласної дирекції АППБ “Аваль”
Мав я прикрощі. Якось-то журналіст не точно передав мої слова: замість “не люблю” в газеті вийшло “я люблю”, і це, самі розумієте, цілковито спотворило зміст сказаного мною. Але це була не ваша газета, а інше видання. Ще одного разу я був дуже ображений. Кілька років тому в одній з місцевих газет з’явилася замовна стаття проти тоді ще мера Львова Василя Шпіцера. Там “заразом зі Шпіцером” пройшлися ще по кількох особах – і, повірте, абсолютно безпідставно. Це я кажу про особисті образи, а як громадянина мене взагалі ображає цілий ряд газет, які неадекватно і необ’єктивно висвітлюють дійсність.
Володимир ДМИТЕРКО
директор видавництва “Класика”
З філософських позицій взагалі не варто ні на що ніколи ображатися. Я можу бути задоволений чи незадоволений якістю надрукованого матеріалу, але щоби ображатися – то ні. І ще одне. Газети читати – річ не примусова, тому зазвичай я читаю виключно ті газети, позиція яких мені імпонує, тож цілком нормально, що там я не зустріну ніяких образливих для мене як громадянина речей. А щодо особистих образ, то моє ім’я в газетах ніколи не згадувалося в такому контексті, як, наприклад, Базіва у “Поступі”, тож і ображатися немає чого.
Ігор МИКИТИН
начальник управління оргроботи львівської мерії
Знаєте, був один випадок, щоправда, досить давно. Надрукувала одна газета замітку про мене, а її автор навіть не підписався під нею. Тоді навіть не так я, як моя дружина образилася за мене, за те, що там було написано те, що насправді дійсності не відповідало. Загалом, я волію на пресу не ображатися і зла на неї не тримаю. Цьому є дві причини: по-перше, я розумію, що є свобода слова, а по-друге, я давно зрозумів, що ображатися на газетярів – собі дорожче...
Ігор ГАВРИШКЕВИЧ
директор музею “Личаківський цвинтар”
Можливо, газети й друкують щось образливе, але я не ображаюся. Я усвідомлюю, що часто газета з певних причин не могла дізнатися думки іншої сторони. Усі – люди, всі можуть помилятися і вважати інформацію, якою вони володіють, правильною, натомість насправді може виявитися навпаки. Але як особу, що займає певну посаду і вкладає душу у свою роботу, мене зачіпає, коли хтось ті чи інші факти висвітлює неправдиво. Хоча, з іншого боку... Коли десь якась газета написала про мою роботу щось не так, то я бачу в цьому і свою вину, адже переконаний, що будь-яка організація мусить дбати про себе настільки, щоби якомога більше людей дізнавалося про її діяльність з першоджерела...
Тетяна КРУШЕЛЬНИЦЬКА
депутат Львівської міської ради
Як мешканку цієї країни, як львів’янку мене постійно ображають журналісти, які пишуть про те, в чому не є фахівцями навіть на 10%, і навіть не намагаються дізнатися більше про те, над чим працюють. Ще мене ображає суцільний негатив, те, що газети більше цікавляться якимись скандалами, зовсім нехтуючи тим, що є у нас доброго. Я не є прихильником “рожевої” преси, але людям зараз важко, і вони мають право дізнаватися з газет про щось позитивне, попри все, що діється. Такі позитивні речі є, і вони заслуговують на увагу газет.
Ігор ПИЛИПЧУК
народний депутат
Газети не хотіли публікувати написані мною статті, і це не тільки ображало, але й обурювало. Ці статті містили в собі інформацію про конкретні факти зловживань конкретних посадовців. Я як народний депутат вважаю, що це мало би побачити світ, але газети, яким я пропонував це надрукувати, вважали інакше...
Сергій МЕДВЕДЧУК
начальник ДПА у Львівській області
Ні, ніколи мене не ображали газети. Ні як просто людину, ні як посадовця, ні як громадянина України, ні як львів’янина. Чому? Навіть не знаю. Їм видніше. Зрештою, я принципово на пресу не ображаюся...
Занотувала Тетяна НАГОРНА
|
|
