Мистецьке таїнство "Семи слів"
СВІТЛО КРАСИ
Павло СЕНТИЙ
Так мирна орифлама та червона
Посеред смуг темніших, неярких
Мінилася, мов огняна корона.
Я бачив: юрми янголів святих
Співали посередині й світились,
І блиск і вміння розрізняли їх.
Я бачив, що, коли вони крутились,
Їм слала усміх, як м’який єдваб,
Краса, й на неї радо всі дивились.
Зі скарбом слів, як і уяви, я б,
Скромнішим бувши із людей, смиренний,
Не описав найменшої з приваб.
Данте Аліг’єрі
Коли вже сам автор “Божественної комедії”, якому властиво й належать слова з 31 пісні “Раю”, що їх можна було поставити епіграфом до циклу з трьох концертів “Сім слів”, зізнавався, як важко навіть із скарбом слів описати Красу, то що вже казати про нашого сучасника! Йому лишається німіти в зачудуванні перед сакральними творами авторів різних віків. У таїнстві Істини й Довершеності чутливого слухача через посередництво творів Баха, Бортнянського, Мес’яна, Нікодемовича, Пярта, Щетинського, Ланюка здатне огорнути світло високих сфер, просвітлити – всепроникна краса, овіяти прохолодою – затінок всесвіту. Але як важко передати доладність кожного звукового штриха і ваготу кожної паузи, які виявили щонайвищий професіоналізм львівських виконавців, причетних до трьох духовних учт для спраглих справжнього мистецтва.
Виконавці поклали в основу концепції концертного циклу “Сім слів” метафору “семи слів Христа на Хресті”, явлених невіруючому людству як милість господніх одкровень. Знаменні сім слів Господа, проречені в останні хвилини земного життя, відомі навіть невіруючим, містко й багатозначно концентрують у собі безмежну доброту всепрощення, всеперемагаючу жертовність і покору Божественному провидінню.
Свої ж “Сім слів” львівські виконавці присвятили першому приїзду до нашого міста Святішого Отця Івана Павла II, за християнською традицією обравши сакральні цифри 7 і 3: три концерти із творів семи авторів, музичні висловлювання яких осмислюють і возвеличують християнські цінності.
“У концертах було поєднано твори композиторів різних епох, національностей, віросповідань, – зазначав художній керівник камерного хору Gloria Володимир Сивохіп, – однак всі вони яскраво випромінюють світло християнства, несуть нашим душам Ідею і Красу, наповнюють їх миром і спокоєм. “Найбільшою сублімацією християнської культури” назвав Герман Гессе твори Й.С.Баха. Його називали “батьком музики”, а таємниці деяких його “музичних дарунків” залишаються нерозгаданими й досі. Музиці Баха ми присвятили один з концертів в органному залі, де під диригуванням Сімона Камартіна звучав його Magnifikat і духовна кантата № 85 для солістів, хору й оркестру (О. Ленишин, О. Прудник, І. Вакула, В. Понайда, С. Бень, камерний оркестр “Віртуози Львова” та камерний хор Gloria) , а також перлина оркестрової музики – “Бранденбурзький концерт № 5 для скрипки (О.Захарія), флейти (А.Яремчук), чембало
(М. Драган) і оркестру.”
Бальзаковими Вільфрідом і Мінною відчули себе у храмі св. Лазаря слухачі другого “полікультурного” концерту із циклу “Сім слів”. Він об’єднав хоровий шедевр Дмитра Бортнянського “Скажи ми, Господи, кончину мою”, три фрагменти з “Двадцяти поглядів на немовля Ісуса” Олів’є Мес’яна, “Моління про чашу” Олександра Щетинського, “Сонату чекання” Юрія Ланюка та “Молитву після Канону Покаянного” Арво Пярта.
Інструментальну частину цього концерту, представлену музикантами першої величини в Україні – Йожефом Ермінем (фортепіано) та Юрієм Ланюком (віолончель) – немов брали в обрамлення акапельний хоровий Концерт №32 Бортнянського та “Молитва після Канону” Пярта у виконнанні хору Gloria. “Це безупинне чергування голосу і тиші, здавалося, було мірилом святого гімну, який відлунював і ширився від століття до століття,” – так можна було сказати словами Бальзака про концерт, співзвучний грозі за стінами храму. І згадка про двох авторів величних “комедій” у цьому контексті не випадкова. Вона простежується перегуком і спорідненістю тем у “Сонаті чекання” Ланюка.
Зрештою, друга назва цього твору – “Серафітус”. Вона була навіяна львівському композитору враженнями від роману Бальзака “Серафіта”, що став заключною частиною трилогії “Містичної книги” і згодом увійшов до II тому “Філососфських етюдів” “Людської комедії”. Релігійні ідеї і теософсько-містичні категорії почерпнуті Бальзаком у вченні Сведенборга про людино-ангелів, де поєднується видимий і невидимий світ, дух і матерія, не декларуються, а приховано присутні в творах Ланюка.
Світ його музики – споглядання, спокій, небесної чистоти лірика, яка звернена вгору. “Серафітус” – це спроба передати звуками музики найрізноманітніші психологічні стани передчуттів, які з’являються в душі людини в момент занурення в себе. Тоді на якусь мить може здатися, що душа співає в унісон із Всесвітом... За уривками фраз, незавершеністю думки з’являється далекий відблиск Світла Істини,” – так пояснює Юрій Ланюк власні візії. Авторське медитування на віолончелі викликало адекватний стан: “Світло породжувало мелодію, мелодія – світло, барви складали світло й мелодію, рух був Числом, наділеним Словом Божим, до того ж там усе було водночас гучне, напівпрозоре й рухоме, так що кожна річ могла проникати одна крізь одну, в просторі не було ніяких перешкод і янголи могли легко заходити далеко в його нескінченну глибину”.
А це вже немов про “Глорію”: “Не стихав жоден голос, гімн ширився у всіх світах... Небесний хор примусив заплакати двох вигнанців...” Так, це про ту “Глорію” , яка на останньому концерті в Будинку органної і камерної музики виконувала Hymnus pro peccatis польського композитора (колишнього львів’янина) Анджея Нікодемовича і Berliner Messe естонця Арво Пярта, який від 80-их років мешкає у Берліні. Обидва визначні християнські композитори XX століття володіють тою приголомшуючою силою музики духовної чистоти, що здатна об’єднувати суспільства. І не дивно, що всі три концерти циклу “Сім слів” гідно підсвічували високою музикою перебування у Львові Папи Римського під сакральним гаслом цього мистецького таїнства: “Прощавайте всі, ви станете любов’ю і молитвою”.
Gloria in excelsis Deo et in terra pax hominibus bonae voluntatis...
|
|
