BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 3-4 ЛИПНЯ 2001 року |

ПОЛЕМІКА

Чи потрібні Україні євреї?
(З приводу фресок Бруно Шульца).

Мова піде про трьох євреїв і їх вклади. Точніше, про те, як вони приймаються. Ні-ні, не про банківські вклади. Адже крім фінансових внесків є ще внески в науку, культуру, мистецтво, громадське життя і т. д. Це внески думок, образів, сил, здоров’я, часу, любові, в кінці кінців.

Крім національної належності, наших героїв об’єднує географічний регіон, в якому всі вони живуть чи жили. Адже мова йде про різні епохи: минуле і сучасність, і, звичайно ж, із думкою про майбутнє. Про прекрасне майбутнє, яке нас очікує. Рано чи пізно.

Перший, найбільш відомий із цих трьох, можна сказати, знаменитий, живе в містечку Дрогобичі й, поза своєю творчістю, малює на стінах гестапівської вілли фрески. Ті самі, які через півстоліття стануть предметом міжнародного скандалу. Цей єврей Україні, безумовно, потрібен. У крайньому випадку, – зараз, після смерті. У крайньому випадку, потрібні його фрески – його внесок у культуру. Інакше для чого весь цей скандал стосовно повернення його фресок? Можливо, не всі ясно уявляють собі, для чого ці фрески Україні. Це внесок у майбутнє.

Другий наш герой живе, на жаль, у сучасності. Живе у Львові, що недалеко від Дрогобича, і він вже не такий знаменитий, як перший. Хоча відомий як лауреат міжнародних конкурсів. В історію людських пристрастей і стосунків він увійшов як вельми талановита людина, яку, якщо можна так сказати, творчо обікрали.

Його відомче начальство просто привласнило собі його твори. Тобто поставило свої прізвища там, де повинно б бути його прізвище. Повернувши при цьому, звичайно ж, русло всіх належних у такому випадку нагород, визнання й інших дивідендів з даного внеску. Це явище, до речі, доволі поширене, тому наш герой не надто сперечався. Він, можливо, і протестував би, якби не виявився до того часу на грані фізичного виживання. У будинку, де він проживає, перший поверх зайняли якісь бізнесмени, які намагалися розширити корисну площу свого підприємства і почали викурювати нашого героя з його помешкання газом.

Міліція, попри численні звернення, у цю справу не втручалася. У результаті цих газових атак померла мати нашого героя, хворіє його батько... Це – внесок у сучасність, і цей єврей, можливо, також потрібен Україні. Хоча сам він так не вважає. У найкращому випадку, він думає, що Україні потрібен не він сам, а його твори, але тільки під чужим прізвищем. Звичайно ж, українським. І навряд чи ізраїльський “Яд Вашем” коли-небудь зацікавиться його творами
Третій наш герой, так само, як і другий, живе нині у Львові. Однак, на відміну від перших двох, нічим себе не прославив і не став відомим. Можливо, тому він і не мав таких проблем, як вони. Зате мав інші. Його основною єврейською проблемою на Україні чомусь виявилася проблема... російська.

Точніше – російська мова. Ще точніше – незнання української мови. Як доводиться російськомовному у Львові часів Незалежності – це треба не просто знати, але відчувати і побувати в його, як-то кажеться, шкірі. Інакше не зрозумієте. У Львові російськомовна людина миттєво перетворюється у войовничого русифікатора, завданням якого є, як мінімум, повне винищення української мови, а як максимум – української державності й усього, що пов’язано з Україною чи якось асоціюється з нею. Приїхавши до Львова, російськомовний автоматично стає емісаром російських спецслужб а написи на вулицях типу: “Обережно – русифікація!” нагадують йому про його відповідальне завдання... Ще це ставлення можна виразити таким чином: “Нам нічого вашого не потрібно! І знати не бажаємо! І взагалі, забирайтеся звідси чим скоріше! Поки цілі. Вас тут немає! І бути не може!” Но пасаран!

Людина нібито є. Як фізична особа навіть має паспорт громадянина України. Але насправді людини немає. У суспільному, соціальному, культурному й інших смислах. Через незнання української мови він втрачає роботу... Газети, радіо, телебачення, книговидання: все це у Львові україномовне. Причому не просто україномовне, а свідомо не російськомовне. Прислані російськомовні матеріали навіть не розглядаються: відразу відправляються до кошика. На ввічливо зроблене з цього приводу зауваження у кращому випадку буде відповідь: “А що ж ви хочете: ви ж в Україні! Спробували б ви в Англії розмовляти по-російськи!” І це попри те, що у Львові велика кількість російськомовного населення, яке б давно вже могло мати і російськомовне радіо, телебачення і пресу. І, скоріше за все, мали б, якщо б не місцева влада, яка навіть цілком демократичну Конституцію України інтерпретує так, що демократія виявляється можливою лише для титульної нації.

Хто-хто, але третій наш герой знає напевно: Україні євреї не потрібні. Штучно викликана колосальна відсутність попиту ну ніяк не може породити пропозицію. Як би то, що пропонує не старався, як би із шкіри не пнувся, пропонуючи Україні свій російськомовний єврейський продукт! Звичайно ж, завжди знайдуться доброзичливці з порадою для нашого героя – вивчити українську мову. Однак у словесній творчості, як відомо, мова має принципове значення і переклад, як правило, гірший від оригіналу. У кожному разі, переклад – це вже інший твір...

Так чи потрібні Україні євреї? Не будемо песимістами і скажемо: напевно, все ж таки потрібні. Якщо, звичайно, вони стали відомими ще до Незалежності, та, особливо, якщо ними зацікавився ізраїльський “Яд Вашем”.

Моя позиція, звичайно не виражає думки усієї єврейської громади (думаю, що у кожного єврея може бути своя позиція з цього приводу), але моя – виражена в матеріалі, який я вам представляю. Я вдячний Тарасові Возняку за те, що він цікавиться єврейським баченням даної проблеми (“Поступ”
ч. 93 від 19.06.2001). Але, чесно кажучи, я сумніваюсь у тому, що це бачення отримає більш чи менш широкий розголос. Існує певна політика, яка накладає власні цензурні рамки на ЗМІ. Тому прошу вас, якщо ви не опублікуєте даний матеріал, ознайомити з ним шановного Тараса Возняка. Тим більше, що у даному матеріалі, на мою думку, містяться відповіді на поставлені Т. Возняком запитання. Наперед вдячний.

Олександр Грейцер, Львів.

Про журналістику і хащі науки

Шановний пане Воропаю!

Посипаючись на Ортегу-і-Гассета, Ви кажете (“Поступ” ч. 96 від 23.06.2001), що “університетська діяльність перетворилася на сухе та вихолощене навчання спеціалізацій, а випускник університету – це “варвар, бо багато знає з одного предмету (це Ви, напевне, про себе. – І.Л.) і не володіє цілісним уявленням про світ (а це Ви про кого? – І.Л.)”. Через речення вже стверджуєте, що університет все-таки “дає універсальні знання про світ, дозволяє людині просуватися у його хащах, мати мапу і знати стежки”, а ще через речення говорите, що “комплексного уявлення про світ університет уже давно не дає”.

То дає чи не дає? Якщо дає, то чому ж він Вам не дав, а якщо не дає, то чому слід закривати лише один факультет, а не всі університети зразу? Якщо ж усі дають, а не дає лише національний університет ім. Франка, то знову ж таки – чому доцільно закривати лише один факультет, а не цілий університет? Може, дає все-таки, та не всі беруть? Вибачте, але недавно я не зарахував другокурсникові статтю, в якій аргументація думки була значно сильнішою.

Читаючи Ваш, пане Воропаю, людини з вищою освітою твір, погоджуюся з Вами лише тоді, коли Ви пишете, що “у цій вищій освіті не можна позбутися присмаку невигойного дилетанства”, і що наш факультет таки готує інколи “ніяких журналістів”.

Маєте Ви рацію також, коли стверджуєте, що Ви винесли “з усього того навчання певний досвід”. З огляду на цей багаж, хочу з вами, пане Воропаю, порадитися. Коли Ви пишете, що більшість викладачів – паноптикум давно віджилих людей, Ви, ясна річ, маєте на увазі не те, що їм вже час вмирати, а що їм треба з факультету піти. Ось я й хочу запитати: кому саме? Може, Михайлові Федоровичу Нечиталюку (кращого в Україні нема знавця історії української журналістики), йому якраз 3 липня – 80 років. Чи, може, вигнати Володимира Йосиповича Здоровегу, визнаного в Європі теоретика-публіциста?

Може, когось з молодших – Стефанію Андрусів, наприклад, неабиякого спеціаліста з історії культури? Чи Степана Костя, наприклад, людину енциклопедичних знань, фундатора Руху в університеті?

Зрештою, не в цьому річ. І згаданих, і більшість Інших викладачів не можна вигнати, окрім іншого, з двох причин: і тому, що до їхніх лекцій нема ні в кого, у студентів у т. ч., претензій, це – по-перше, і тому, що всі вони – діючі журналісти, це – по-друге. А це ж унікальне поєднання – уміння написати й уміння навчити писати! Погодьтеся, пане Воропаю: такі викладачі – знахідка для людей, які хочуть навчитися писати! Навчитися, причому, не на “якихось курсах”, а в провідному і найстарішому вузі держави.

Нарешті, якщо вигнати цих, то на їх місце прийдуть такі, як Ви, пане Воропаю, кажете, – які не вміють ні написати, ні навчити (бо ж навіщо успішному журналістові нелегкий викладацький хліб?).

... Правда полягає у тому, що таким студентам, як автор цієї статті, у нас на факультеті робиться сумно після того, коли минає післявступна ейфорія і приходить розуміння того, що далі треба вчитися (частка -ся означає, що знань і вмінь в голову тобі ніхто не вкладе, і що вчитися треба самому).

Істинна правда також у тому, що в нас на факультеті люблять жартувати, брати на кпини, в основному, тих, хто не вміє і не хоче вчитися писати, і навіть викладачів. У нас справді можна безкарно запитувати у викладача: “Як Вам говорити: так, як треба, чи як я думаю?” Точно підмітив автор, що хоч відділення і факультети журналістики в Україні ростуть, як гриби після таких дощів, як оце тепер, кількість охочих вступити до нас на факультет постійно більшає, і ми справді набираємо зараз не 60, а 120 чоловік.

... Ну, а те, що деякі наші випускники не можуть пригадати нових ЗМІ, яких навіть у Львові як грибів після дощу, не знають, що на Заході журналістів готують не курси, а сотні університетів, не знають імен журналістів (у т.ч. живих), яких можна вважати совістю і честю суспільства взагалі й рідного факультету зокрема, сумніваються, “чи здатні вихідці з журналістики розкритикувати владу”, то – з ким не буває, в сім’ї, як відомо, не всі відмінники...

П. Воропай пропонує вам, шановні абітурієнти, “простий висновок: факультет доцільно закрити”. Думаю, вам не треба пояснювати, що факультети закривають не “воропаї”, тут ідеться про інше: свою просту думку автор висловив у розпал здачі документів вступниками, бо не хоче, щоби ви подавали документи на наш факультет. І тут я його підтримую також. І я також вас закликаю: якщо можете – не несіть документи на наш факультет. Якщо ви думаєте, що тут можна не вчитися, вам дуже швидко стане нецікаво. Якщо ж ви людина нетворча, без азарту, то так само швидко вам стане у нас сумно.

Спробуйте влаштувати свою долю деінде – якщо можете. Якщо ж не можете, то ви й так до нас прийдете. Бо сьогодні журналіст (саме журналіст, а не писака) немислимий без ґрунтовних академічних, а отже, університетських знань.

З повагою Ігор Лубкович,
доцент факультету журналістики Львівського національного
університету ім. І. Франка

POSTUP - ПОСТУП
№100 (758),
3-4 ЛИПНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Віртуальний лідер
·Мілошевичеві зачитають список гріхів
·В НОМЕРІ
·З Дрогобича зникли решта малюнків Шульца?

ПОГЛЯД
·Ви праві чи ліві?
·Втрачені покоління

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Обленерго - під контролем
·Важкий початок липня
·Понтифік поїхав, вимкнення відновилися
·КІЛЬКА СЛІВ
·Квітковий годинник ще забавлятиме туристів
·Через карбід злетіла у повітря гуртовня
·Відселено мешканців з аварійного будинку
·Вісімдесятирічний убивця
·Збитки від приїзду Папи поділять порівну?
·Напідпитку не тільки двоїться
·До кантора - з обрізом
·"Якщо лихо тебе не вб"є, воно зробить тебе сильнішим"
·Львів належно прийняв та вшанував Папу

ПОСТУП З КРАЮ
·Чистка Києва від скверни
·Віртуальний лідер Ющенко
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Мирні потуги колишнього яструба
·Іран боїться американської помсти
·Антиглобалісти атакували економічний форум
·Замість весілля - три похорони

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Пірати руйнують економіку Східної Європи
·"Дружба" увіллється в "Нафтогаз"
·Кінець "полтавської битви"?
·Космічний супутник для Єгипту
·Експорт ікри не заборонили
·ЕКОНОВИНИ
·Київ домовився з туркменбаши не стягувати ПДВ

АРТ-ПОСТУП
·Компакт "Страстей" Олександра Козаренка
·Вино у шкіряній оправі
·Колекція Митрополита Андрея

ЛИСТИ ДО ПОСТУПУ
·ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!
·ПОЛЕМІКА

СПОРТ-ПОСТУП
·СПОРТ-БЛІЦ
·Ювілейна перемога Міхаеля Шумахера
·Ананд: чим швидше - тим краще
·Чемпіонат світу з південноафриканцями та камерунцями, але без бразильців?
·Чемпіонат світу: без Європи і Бразилії
·Календар 11-го чемпіонату України з футболу у вищій лізі

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Художник виклав Мону Лізу з тостів