|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Колекція Митрополита АндреяДАРИПавло СЕНТИЙ
Як наголосив у буклеті до виставки директор Національного музею у Львові, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Василь Откович, мета цієї експозиції – на підставі мистецьких творів, зокрема картин М. Сосенка, М.Бойчука, О. Новаківського та інших художників, а також документальних матеріалів, особистих речей Митрополита показати універсальний світогляд Слуги божого Андрея Шептицького як духовної особи і послідовного доброчинця у царині культури. За доброю традицією відкриттю виставки в Національному музеї передує концерт. Цього разу розлогу програму зі свого постійного репертуару присутнім запропонувала хорова капела “Трембіта”, яка зі своїм художнім керівником Миколою Куликом, за словами начальника управління культури Романа Лубківського, переживає скрутні часи. Після гучних славнів “Алілуя” проникливий виступ громадської діячки і поетеси Ірини Калинець немовби прочинив двері до анфілади виставкових залів, де як дорогоцінну реліквію чи не вперше показано ікони, перед якими Андрей Шептицький молився в родинному селі Прилбичах, а також Його єпископську мантію, сакос, омофор, Євангеліє з автографом Митрополита Андрея та інші унікальні експонати. На думку Василя Отковича, сьогодні гасло виставки “З Його духа печаттю...” звучить по-особливому символічно і найповніше розкриває глибинну суть постаті Митрополита: “У виступі в Національному музеї 1996 року на відкритті виставки “Зберігаючи спадщину віків” префект священної конгрегації Східних Церков кардинал Акілле Сильвестріні наголосив, що Слуга Божий Митрополит Андрей увійшов в історію Української церкви не тільки як великий і святий Пастир, а і як великий подвижник богословської думки й меценат мистецтва. Ця ж виставка розкриває постать Митрополита як духовну особу, поціновувача європейського мистецтва. Митрополит Андрей став одним із найбільших меценатів XX століття, чим продовжив благодійництво, започатковане в часи України-Руси рівноапостольним Володимиром Великим, князем Ярославом Мудрим, у наступні віки підтримане Митрополитом Петром Могилою, гетьманом Іваном Мазепою та іншими достойниками нашої історії, яких ми по праву називаємо Великими Українцями...”. Співорганізатор виставки, голова місії “Постуляційний центр новомучеників УГКЦ” Апостольський Екзарх Кир Михаїл Гринчишин вважає, що “найбільший духовний дар Господь Творець уділив українському народові у XX столітті в особі митрополита Андрея Шептицького, пастиря та духовного батька. Митрополит високо підноситься понад усіх інших подвижників та угодників. Він являється як завершення першого тисячоліття нашого християнського буття. Можна сказати, що він уособлює та персоніфікує усі найкращі цінності того ж тисячоліття: цінності святості, аскези, знання, мудрості, терпіння, мучеництва... Митрополит Андрей – це Українська Церква, а Українська Церква – Митрополит Андрей. Український нарід спонтанно та інстинктивно назвав його своїм Мойсеєм. Як Мойсей є символом й ототожненням мрій та післанництва вибраного Ізраїльського народу, подібно Андрей персоніфікує народ, що йому Провидіння доручило провадити до Божого Царства”. P.S. Шкода тільки, що повноколірний буклет виставки не містить каталогу (скидається, що це постійний недолік Національного музею). Окрім того, що такий каталог давав би повне уявлення про експозицію (реліквії родини Шептицьких, літургійний одяг, ватиканські медалі й документи, графіка з колекції Карла Мінцеля, передана засновником до Музею 1913 р., малярство Митрополитових степендіатів тощо), за ним можна було б простежити ще й динаміку обертання фондових одиниць збережень. Адже постійно перетасовуючи одній і ті ж полотна і скульптури, музей формує з них щораз інші тематичні виставки, час від часу актуалізуючи значення своїх набутків. Утім, навіть та дещиця виставленого дає підстави розпочинати серйозну розмову про заснування меморіального музею Андрея Шептицького і про те, де йому бути – в старому корпусі Національного музею на вул. Драгоманова чи на Святоюрській горі, чи у палаці Шептицьких? |
|
|
