Державна ліквідація
“... Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас...; багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. Тому, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться”
(Євангеліє від Матея 24, 9-14).
Відразу після повернення Червоної Армії в Західну Україну влітку 1944 р. були відновлені колишні обмеження щодо Української Греко-Католицької Церкви. Хоча величезний авторитет, яким користувалися ціла Церква і її Глава – Митрополит Андрей (Шептицький), змушували владу на перших порах уникати прямої конфронтації. Але після того, як війна з нацистською Німеччиною закінчилась, а духовний батько Церкви і народу, Слуга Божий Андрей
1 листопада 1945 р. в аурі святості відійшов у вічність, радянські спецслужби підготували спеціальний план “відриву приходів Греко-Католицької (уніатської) Церкви в СРСР від Ватикану і наступного їх приєднання до Російської Православної Церкви”. Виконуючи безпосереднє доручення і отримавши схвалення Сталіна, було проголошено “ліквідацію унії” у 1946 р. в Галичині, на “Львівському псевдособорі”, а в 1949 р. – на Закарпатті. Незважаючи на переслідування, владі так і не вдалося зламати волі владик та схилити когось із них до відречення від своєї Церкви і кар’єри в “режимній” РПЦ.
|
|
