Святість у житті
о-др. Борис ГУДЗЯК
Цю милість Господню приймаємо через благословення ієрархів та ієреїв, на головах яких іще чути тепло святительських рук Священномучеників Григорія, Теодора, Йосафата, Микити, Григорія, Миколая, Симеона, Івана, Василя.
Торжествуємо разом із монахами і монахинями, які ще нині пам’ятають про освячуючу праведність Преподобної Йосафати й аристократизм духу Священномученика Климентія, про добрих, привітних і водночас мужніх та стійких у вірі отців та сестер своїх спільнот. Радіємо з Неонілою Лиско, яка ще сьогодні може нам розказати про сповнені турботи очі доброго мужа, яка так недовго втішалася його близькою присутністю, але прослава якого триватиме довіку. Спільно з присутніми серед нас дітьми о. Омеляна Ковча переймаємо його заповіт любові до ближніх – і до ворогів.
Віднині з-посеред нас, для нас і для світу Вселенська Церква підносить як взірці святості, як небесних приятелів Господніх скромні постаті смертних людей, які вчора, живучи поміж нас чи серед наших батьків у наших містах і селах, мужньо боролися з найбільшими тираніями людської історії, з кривдою і несправедливістю, заподіяними їхнім братам і сестрам, із власною недосконалістю та з простою щоденною житейською печаллю. Їхня присутність тут і тепер неймовірно відчутна.
Вони ходили нашими вулицями, їздили нашими дорогами, сиділи на єпископських престолах і в сповідальницях, виголошували промови на святочних академіях і доповіді з професорських катедр, училися в нашій Богословській Академії та в Духовних семінаріях, мабуть, не думаючи, що їх чекає страшне випробування мучеництва і його нев’янучий вінець. Вони носили священичі ризи і габіти наших чернечих спільнот, слухали проникливі слова своїх святителів і наставників про цілковиту самопосвяту і самовіддачу, які не раз і ми слухаємо, та сприймаємо буденно, як абстракцію, як щось нереальне і дуже далеке в просторі та часі.
Нині їхні постаті дивовижно зримі й близькі, а через них і сама святість. Наближають вони нам і небо – часом таке недосяжне, – в якому славно поселилися одесную Всемогучого Отця і Сотворителя нашого; і землю, по якій вони ще вчора ступали, яка ніби сама стала святішою, прийнявши їхню гарячу кров і покатовані тіла. Йдучи по ній, і ми відчуваємо велич цієї святості та глибину тієї драми, яку вони пережили, і до якої Господь може покликати і мене, і тебе.
Зрештою, ми всі уже давно покликані – покликані любити ближніх, прощати ворогам, годувати голодних, зцілювати поранених, втішати засмучених, обнадіювати зневірених, вмирати для себе, щоби жити для інших. Днесь на нашій Землі та в нашій Україні не бракує нагод, щоби посвятити себе Богові. Через Блаженних і Мучеників, яких ушановуємо, Господь показав нам, що і для нас нині – для простих смертних, які також є чиїмись сусідами по вулиці чи будинку, колегами на роботі чи в навчанні, рідними й близькими, а то й просто приятелями, – такі подвиги є можливими. Бог являється нам завжди і всюди: у тиші монашої келії й у натхненній проповіді у храмі, серед сибірських снігів і в палаючій печі “Майданека”, в радості материнства і в риданнях осиротілої дитини...
Чи зможемо ми тут і сьогодні, а чи деінде завтра, відгукнутися на це явління нашого Господа? Чи готові ми бути свідками Христа в буднях життя, чи, не дай Боже, перед лицем смертельної небезпеки? Надіємося у Господі, що так. І першою запорукою цього є наше радісне святкування щедротної благодаті, яка виливається на нас через торжественну прославу Новомучеників і вірних Слуг Божих. Ликуймо з ними і впевнено ступаймо їхніми слідами!
* о. д-р Борис Ґудзяк, Ректор Львівської Богословської Академії, Директор
Інституту Історії Церкви ЛБА
|
|
