Християнство - релігія молодих
Нотатки з одного молодіжного християнського форуму
ДИСКУРС
Юрій КИРИК
Нещодавно у Львівському палаці мистецтв з ініціативи молодіжної християнської організації “Витанія”, ЛБА, спільноти “Світло Христа”, та товариства “Діти Христа”, а також при сприянні молодіжних комісій міської та обласної Рад, відбулось зібрання, яке цим разом назвало себе Форумом молодіжних християнських ініціатив “Церква. Молодь. Держава.” Дещо насторожувала форма, в якій були викладені завдання форуму:
- визначити місце та роль мирян у Церкві та державі, (як ніби воно не визначене рішенням ІІ Ватиканського Собору, та ще й видано в нас окремою книжкою “Покликання і місія мирян”, що продається в кожному прихрамовому кіоску);
– визначити особливість соціальної роботи в Церкві (якби про це знову ж не написано без перебільшення сотні статей, брошур і фундаментальних праць);
– визначити особливості виховницької роботи в Церкві (Це знову ж, як кажуть українці, шукати сокирку під лавкою).
Я все це до того, що полишились у нас від радянських часів такі хвороби як гігантоманія і глобалізація. Будь-яка проблема має бути мало не космічного виміру, а рішення, то вже обов’язково епохальне... Власне через те, нам, можливо, мало що вдається, бо опісля й самі не знаємо як підступитися до гори проблем, що їх перед собою поставили.
Пригадую, після останнього Собору нашої Архиєпархії, де було проголосовано, прийнято, затверджено десятки рішень, професор Дам’ян Федорика (США) в розмові з Владикою Вороновським, (ми разом працювали в групі), висловив думку: – “Я б вважав справжнім чудом, ваби усіма нашими зусиллями ми домоглись того, що в родинах, як було колись, сім’я ставала до спільної молитви”... Собі подумав: який насправді хосен був би, якби зуміли вирішити оте єдине, просте завдання...
Перейду до конкретики: усі присутні були свідками спроби творення молодіжного мирянського апостоляту. І за це перед ними вдячно схиляю голову. Бо найслушніший час почати про це говорити. Хоча із тим словосполученням: мирянський апостолят маємо ту ж проблему, що і з подібними: правова держава. Називаємо себе правовою державою, хоча ніхто з нас у правовій державі і півгодини не жив, а відтак і поняття не маємо що ж воно в дійсності таке.
Мирянського апостоляту, (такого, як він сформувався в католицькому світі), в нас теж і близько нема, а тому під цей термін ми ладні підставити усе – починаючи від груп анонімних алкоголіків, студентських і громадських організацій, закінчуючи вишкільними дитячими таборами.
Причини, чому у нас нема мирянського апостоляту, були виразно окреслені професором ЛБА Мариновичем: “Християнські організації в нас не сформувалися за принципом християнських спільнот, а чимшвидше здобували аксесуари організацій, починали розбудовувати структуру, яка за законом Паркінсона, рано чи пізно починала працювати сама на себе. Отож повноцінне апостольство християни можуть нести у будь якому згромадженні і на будь-якому місці, аби лиш вони були на тому місці справжньою християнською спільнотою. Ось у чому суть.
Однозначно і безапеляційно своєю доповіддю професор відповів і на питання, чому немє у нас потужних молодіжних християнських рухів: “В початковий, організаційний період, який я б назвав інкубаційним, організація (спільнота), закривається, аби власне стати собою, визріти. Це нормальний і необхідний процес. Ненормально, що опісля вона не відкривається назовні. Так і залишилась самою в собі, закритим середовищем. Самою для себе.”
Варто було збирати форум, аби прозвучали ці слова. Бо поставити діагноз - фактично половина справи. Проблему маємо у тому, що хвороба задавнена, запущена. Слушно було б подискутувати власне над питанням: Як будемо лікуватись? На жаль у тому руслі подалі розмова не поточилась, а здобутком все ж є те, що питання прозвучало.
Тон зібранню своїми влучними, часами різкими зауваженнями задавав Голова комісії у справах молоді Перемишльської Митрополії Стефан Батрух. Отож, слова отця Стефана примушували замислитись: “Постулат, що християнство – релігія молодих, – не може викликати заперечень. І коли ми бачимо, що молодь не може віднайти себе в Церкві, це ознака парадоксу. абсурду, значить з Церквою щось не так...”
Це у принципі теж позиція – шукати винного. Як для нас, українців, то я б назвав її нашою улюбленою національною грою. Винною робили і церкву. яка глуха до молодіжних проблем, та й державі дісталось “на горіхи”... Та завжди конкретний, (до чого зобов’язує високе становище), – народний депутат України Михайло Косів нагадав присутнім про два державних акти, які відкривають широке поле як до діяльності, так і до співпраці з державою. А проблему молодіжних рухів парламентар бачить не в тому, що держава в нас не акцептує, а в тому, що наші потуги носять периферійний характер і до часу поки це триватиме, молодь не матиме виходу на широке суспільство. Після дебатів у групах, самі собі змушені були визнати, що зачасту проблема, яку ми вважаємо зовнішньою, у нас же самих...
Ідеї, що на форумі оприлюднила “Витанія”, – мати координаторів молодіжного мирянського апостоляту, зібрати банк даних і зробити його прозорим, доступним для широкого загалу, є зрілим і на часі. Відрадно, що охоче і здається щиро підтримав ініціаторів о. Ярема Савчук, що на нині одноосібно представляє Комісію у Справах Молоді Львівської Єпархії, вірю, що буде радий співпрацівникам. Та й обласне і міське керівництво декларувало щиру зацікавленість. Можна б завершити мову на якійсь пафосній ноті, та на жаль не усі пропозиції були однаково виважені і зрілі...
Боюсь, що ініціативні групи гарячково кинуться складати плани, які ніколи й ніким не будуть виконані, готувати заходи, які ніколи не відбудуться. Таку загрозу бачу аналізуючи деякі пункти резолюції форуму, які завідомо не вдасться реалізувати, бо суперечать вони реаліям життя. Вдумайтесь, що міг би означати такий пункт: “Забезпечити однакові умови для всіх молодіжних мирянських організацій у співпраці з міжнародними організаціями та фондами.” Власне умови співпраці з фондами заперечують таку можливість. Або “Проводити вишколи для духовенства і мирян” чи “Визначити та затвердити соціальну та виховницьку програму в Церкві”. Аби дійти до вирішення таких питань, треба виконати ще щонайменше дві проміжні ланки...
Християнство – найреволюційніша по своїй суті віра у піднебессі. І безумовно погоджусь, що це релігія молодих, але мудрих і второпних.
|
|
