ЛІТО
БОНДАРЕНКО
“Липами літо потоплено, Леви залізли у лан, Порпають лапами в попелі І наганяють туман”, – ці строки Івана Малковича я завжди наводжу як приклад мелодійного звукопису, роботи автора над віршем. А ще мені подобається не так техніка, як настрій автора... Теплий, літній настрій.
Літо для кожного асоціюється зі своїми думками, зі своїм сприйняттям. Глібов журився, “що пройде любе літечко, настануть холода”. Пушкін до літа ставився із пересторогою: “Ах, лето красное, любил бы я тебя...”, – а відтак – цілий ряд умов – якби не спека, не бруд, не комарі і мухи... Проте більшість поетів, оспівуючи осінь і весну, чомусь ігнорують або приділяють мало уваги літу...
А між тим літо – така нагода відпочити, розслабитися...
Кажуть, улітку починаються політичні канікули. Політики їдуть на Канари, Багами, на Адріатику та Анатолію. Політикам не сидиться в їх кріслах, і вони хочуть екзотики. Їх електорат, що впродовж року втомився від своїх політиків, також їде відпочивати – переважно на село, на дачі, розкішшю вважається поїздка до Криму, в Одесу або в Болгарію. Політичне життя завмирає.
Журналісти в редакціях нудяться в пошуку бодай якоїсь новини, бодай крихти “свіжака”. Політологи пишуть дисертації і п’ють пиво – їм ліньки обговорювати політичні події. І так протягом цілого року доводиться вдавати, ніби в нас існує бодай якийсь політичний процес (якби ви знали – як важко вигадувати те, чого нема і навіть давати пояснення тому, чого не існує! Спробуйте і самі скажете – що то є українська політологія).
Проте, як не дивно, більшість важливих подій у новітньому українському суспільно-політичному житті сталися саме влітку. І проголошення Декларації про державний суверенітет, і проголошення Акту про незалежність України, і заборона Компартії, і прийняття Конституції України, і Указ про запровадження в обіг національної грошової одиниці – гривні, і усунення Павла Лазаренка, і призначення Валерія Пустовойтенка... Що принесе цьогорічне літо?
Я не знаю. Я не прагну знати. Я це буду оцінювати постфактум. Мій мозок прагне відпочинку. Прагне теплих морів, білого піску, палаючого сонця. Прагне тривалих подорожей – щоб аж ноги гуділи від приємної втоми. Мій мозок прагне своєрідного сну, хоча я знаю, що сон розуму породжує чудовиськ. Але ці чудовиська, породжені мною, будуть такими милими – принаймні мені так здається. Бо, народжені влітку, не можуть нести у собі (чи з собою) зло.
Мріями я на узбережжі моря... Євген Маланюк, оцінюючи творчість Ліни Костенко, писав, що вона не побоялася відродити у своїх поезіях природний потяг українців до моря – і саме цього боялися радянські ідеологи. Море – це свобода. Це якась незбагненна енергетична стихія. Це не просто такий собі велетенський солярій, на березі якого виключно загоряють і вилежуються зранку до ночі... Море – особливо літнє море – є прекрасним, лагідним, звабливим, привабливим, тихим, умиротвореним живим організмом...
Отже, мріями я на узбережжі моря... Я тиняюся давно забутими берегами, пляжами, на яких відпочивали ще кримські хани зі своїми численними свитами. Я п’ю кримські вина і їм неймовірну кількість фруктів. Я пірнаю у хвилі моря. Я переступаю через голі і напівголі тіла юнок, що засмагають, прагнучи досягти шоколадного кольору. Мене чекають нові знайомства, нові пригоди, нові почуття і відчуття....
Одним словом – літо, якого я так прагну протягом цілого року. Яке мені сниться зимовими ночами і яке поступово перетворюється на самоціль, на якийсь комплекс... Я марю літом і морем. І навіть коли мої друзі говорять, що їхати на море не можна – одні лякають онкозахворюваннями, інші – забрудненням навколишнього середовища, ще інші – підвищеною сонячною активністю – я говорю: “Пусте! Все одно – я хочу до моря...”.
І ось я на морі. Мої мрії збулися. Я поселяюся, кидаю речі, хапаю окуляри і рушника і пірнаю у морські хвилі. Літо в розпалі, і здавалося б – чого ще треба?
І виявляється – я давно вже розівчився відпочивати. Протягом найближчих двох тижнів я буду думати про роботу. Мене картатиме сумління, що я чогось та не зробив, щось забув, недописав статті, не видрукував документа, не впорядкував архіву. Я телефонуватиму до офісу. Я купуватиму газети і дивитимусь телевізор у пошуках новин. Це все мучитиме мене впродовж усього відпочинку, перетворюючи відпочинок на велетенський клубок сумнівів.
І я прагнутиму до Львова, прагнутиму знову поринути в роботу.
Щоби потім знову мріяти про море і проклинати гори робіт, якими сам себе завалюю. До наступного літа.
Кость БОНДАРЕНКО
|
|
