Повернення Святішого Отця
63 роки тому Іван Павло ІІ уже перебував на Львівщині
ІСТОРІЯ
Зоряна ОНИШКЕВИЧ
У невеличкому селі Віжомлі, що неподалік районного центру Яворів, що на Львівщині, свого часу Папа Іван Павло II будував школу та мостив дорогу. Тільки тоді він був не відомим усьому світові Святішим Отцем, а лише студентом університету – 19-річним Каролем Юзефом Войтилою.
В останні передвоєнні тижні 1939 року група студентів філософського факультету Ягеллонського університету приїхала до Віжомлі для обов’язкового військового вишколу. Був серед них і молодий Кароль Юзеф Войтила. Про перебування майбутнього Понтифіка на Яворівщині йдеться, зокрема, в біографічній книзі польського дослідника Юзефа Щипка “Іван Павло II. Родовід”, виданій у Варшаві 1989 року.
Окрім виконання безпосередніх військових завдань, як пише папський біограф, студенти допомагали у спорудженні місцевої школи та мостили дорогу між Яворовом і Судовою Вишнею. Чимало часу студенти, як і будь-які інші молоді люди, приділяли відпочинку. Можна припустити, що саме у Віжомлі під час товариських футбольних баталій відомий уболівальник Іван Павло II і закохався у цю гру.
Випадково збереглися й окремі фотографії з цих зборів. Однак лише через багато років фотограф-аматор зі студентського середовища збагнув, хто ж зображений на пожовтілих знімках. Фотодокументи зафіксували майбутнього Понтифіка у різних, часом найнесподіваніших, іпостасях. На одній картці Кароль Войтила демонструє зброю, на другій – рапортує офіцерові, на третій – працює роздягнений до пояса, не знявши, у той же час, із шиї парамана (своєрідно виконаного зображення Богоматері). Не довіряти біографові ми не мали жодних підстав, тим більше, що вигадувати історію перебування Святішого Отця на Львівщині жодної потреби не було. Тож ми вирішили дослідити цю тему, особливо цікаву перед близьким приїздом Івана Павла II до нашої країни. Адже досі майже всі наші співвітчизники вважають, що Папа відвідає терени України вперше.
Пошуки очевидців, які пам’ятають про перебування нинішнього Папи у Віжомлі, розпочалися з місцевої школи, до будування якої, за нашою інформацією, нібито був причетний і молодий Войтила. Колишній директор Віжомельської школи Володимир Васильович Хом’як разом із новим директором Степаном Мусяновичем у кабінеті останнього радилися, як відшукати того, хто може пам’ятати що-небудь про польських студентів у далекому 1939 році...
“Приїздив кілька років тому ксьондз із Судової Вишні, який особисто знайомий з Іваном Павлом II”, – згадує Володимир Васильович. Так ось, цей ксьондз розповідав, що під час однієї з його бесід із Папою Понтифік пригадав про своє перебування у Віжомлі. За словами Святішого Отця, будучи студентом, він працював тут на каменоломнях. “Однак каменоломень у нас немає і ніколи не було”, – уточнює вже пан Мусянович. І тут же робить висновок: “Очевидно, Папа мав на увазі роботи на будівництві дороги. Тоді на підводах привозили каміння, і вже тут, на місці, його розбивали, аби мостити дорогу”. На жаль, школа, безпосередню участь у будівництві якої брав студент Кароль Войтила, не збереглася: років із дванадцять тому її розібрали.
Трохи подумавши, Степан Мусянович порадив звернутися до Ольги Михайлівни Пасічник. Ця літня жінка у 1939 році працювала на кухні в тутешньої пані, тож, напевно, щось і пам’ятає.
“Кароль? – пані Ольга на хвильку задумалася. – Ні, здається, не пригадую. Але чекайте. Був, здається, один. Звичайно, відкрито виявляти свої почуття у наш час не було прийнято, але ж не звертати уваги на молодих хлопців дівчата не могли. Був один такий – середнього зросту, з русявим волоссям, ще образок на шиї завжди носив”.
Спробуємо порівняти опис юнака, почутий у селі, й спогади юнацького товариша Кароля Войтили пана Кудринського: “Серед молодих вишуканих краківських студентів Войтила виглядав радше на добродушного хлопця зі села. Пам’ятаю, як приходив – неодмінно в чорному піджаку і якихось сірих штанах, поношених, але завжди вичищених черевиках, у сорочці, але без краватки, якої не любив носити. Молодий Кароль був розвиненим, фізично сильним хлопцем зі сердечною усмішкою, що роззброювала, з густим русявим волоссям, зачесаним назад.”
Кароль Войтила уже тоді мав особливе ставлення до Господа. Жартуючи, студенти вивісили на дверях його кімнати в академічному гуртожитку табличку з написом “Кароль Войтила – святий-початківець”. Хто ж тоді думав, що це так недалеко від істини?
...1939 – 1943 роки можна назвати переломними у свідомості Кароля Юзефа Войтили. Побачивши жахіття війни, він остаточно вирішив зректися світського життя і проповідувати з церковного амвона ідеї злагоди і любові.
|
|
