В очікуванні Папи
МЕЛЬНИК
Усього кілька днів залишилося до найвизначнішої події не лише цього року, а й, може, цілого десятиліття – приїзду до королівського столичного міста Львова Папи Римського Івана Павла ІІ. Це – офіційний візит глави держави Ватикан. Хоча Львів не здивуєш офіційними візитами, не раз перші державні мужі ступали на львівську землю. Щоправда, жоден із них не цілував її, як це буває при духовній, апостольській подорожі, вже 94-ій, за час понтифікату Івана Павла ІІ. Бо це також паломництво Святішого Отця на нашу землю, до українських християн.
Уперше мені потрапила до рук світлина Кароля Войтили десь на початку 70-х в одному з польських часописів. Тоді я навіть здивувався, що поляки, окрім примаса Стефана Вишинського, мають ще одного кардинала – краківського архієпископа. У жовтні 1978 року, коли намісником св. Петра вперше був обраний слов’янин, що перервав кількасотлітню італійську домінацію, це розбудило сподівання, що щось має у світі змінитись, і то ще за життя нашої ґенерації.
Можливо, саме Святіший Отець, який походив із комуністичної країни, став потужним каталізатором процесів, що призвели за якесь десятиліття до краху комуністичної системи в Європі, розвалу Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності.
Довгим був шлях Івана Павла ІІ до України. Пригадую, як десять років тому – другого червня 1991 року в Перемишлі, закінчуючи свою проповідь українською мовою у тодішньому костьолі о.о.Єзуїтів (тепер катедральний собор Івана Хрестителя УГКЦ), Святіший Отець пообіцяв: “Якщо мені Бог дозволить колись приїхати до Львова, то буде більше української...”.
Тоді, спостерігаючи за “папамобілем” на розі вулиці Францисканської та Перемишльського Ринку, сподівався побачити вже за рік-два подібну картину у Львові. Тим більше, що в межичассі Україна вже стала незалежною. Але і церкви українські за той час, як і партії політичні, все більше дробились та віддалялись одні від одних. Дехто навіть сумнівався, чи варто Папі приїжджати до скомпрометованого президента та скорумпованої, роздертої політичними та міжконфесійними чварами держави. Тим більше, що більшість віруючих уважає , що не Рим має бути духовним центром християнського світу, а Москва чи Стамбул.
Але Папа приїде не тільки до Кучми, а до нас усіх – українських християн, католиків і православних, священиків та єпископів, мирян та ченців, навіть до ув’язнених у колонії суворого режиму на Хуторівці, які запросили Івана Павла ІІ, і сподіваються, що Святий Отець принаймні поблагословить їх, проїжджаючи поруч.
Згадаймо подорожі Папи до Польщі у часи воєнного стану та придушення “Солідарності”. Адже він їхав не до Ярузельського, а до своїх співвітчизників, щоб підтримати їх дух, звернути увагу світу на їх опір комуністичній системі . Чи візит на Кубу, коли вперше люди побачили промінчик Божого світла у темряві диктатури Фіделя Кастро...
Сподіваємось, що за кілька днів Святий Отець їздитиме вулицями Львова та промовлятиме до нас на іподромі. Ми вийдемо до нього, щоб привітати, щоб помолитись, щоб отримати благословення.
Іван Павло ІІ приїде до Львова, щоб скріпити нашу Віру, яку десятиліттями притлумлювали у наших душах, щоби вселити нам Надію, яку багато хто втратив у наш нелегкий та непевний час, щоби відкрити наші серця для Любові до Бога і ближніх...
Понад двадцять мучеників за віру та святих буде беатифіковано у ці дні, на наших очах. Можемо лише шкодувати, що не знайдеться ще серед них Митрополита Андрея Шептицького. Але маємо надію дочекатись і Його беатифікації.
Хочемо, нарешті, й називати Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара Патріархом не лише з власної ініціативи, а за благословенням Святішого Отця.
Звичайно, не все відразу. Але ми так довго чекали на приїзд Папи Римського, що хочемо, щоб усі наші бажання здійснились. Забуваємо часом, що замало не нарікати на зміни звичного ритму життя, спричинені візитом, чи присвятити кілька годин пішій прощі до іподрому.
Треба підтримувати свою Віру і нашу Церкву щодня, у будні і свята, бо без цього ми просто не можемо жити, як люди, створені за образом і подобою Божою, хіба що існувати, як біологічний вид та етнічна маса, а не державна нація.
Молімось, щоб Бог дав сили Святішому Отцеві здійснити свою апостольську місію у нашому місті, а нам дав розуму, щоб почути з Його вуст Слово Боже та очистити свої душі від скверни та гріха...
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
