|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Юлія Міщенко: Моє життя - пригодницький роман із щасливим кінцемЗІРКИ
Коли Юля Міщенко, знана у Львові за музичними проектами “Очеретяний кварк” та “Знову за старе”, їхала до Києва, чи не всі, хто за неї вболівав, скрушно зітхнули: столиця не жартує – або пригріє, або розчавить. За якийсь час скептики подумали: іще одна львівська співачка розчинилася у просторі мегаполісу. А Юля і не збиралася капітулювати. Увесь цей час вона напружено працювала над новим музичним проектом – із новими ідеями і новими музикантами. Результат говорить сам за себе: новий проект Юлі – “Таліта Кум”. – Юлю, не буду приховувати, що ми з тобою знайомі кілька сотень років. Попри це, я постійно відкриваю в тобі щось нове, несподіване. А ти сама не дивуєш себе? – Мабуть, життя постійно ставить переді мною нові завдання та відкриває нові перспективи,що вимагають гнучкості. Весь час доводиться вчитися новим речам, здобувати новий досвід. Перебуваючи у процесі, змін, які відбуваються з тобою, не помічаєш. Уже потім, дивлячись на фото навіть річної давності, думаєш: невже це була я? – Скільки б історій про назву твого проекту не було на офіційному веб-сайті, та все ж “таліта кум” – це слова з Євангелія, що означають “дівчино, вставай”. Це життєве кредо? Наказ самій собі? – Назва виникла в дуже складний для мене момент життя. Тоді я зрозуміла, що ці два слова обов’язково допомагатимуть мені та моєму проекту успішно просуватися вперед. Але все ж я не визначала б це життєвим кредо. Зараз я бачу життя як, насамперед, гармонію та любов, а не як боротьбу чи протистояння. А історії на сайті створені для того, щоб не мусолити всує євангельське походження слів “Таліта Кум”. Вважаю, що мотивація назви проекту – моя приватна справа. – Мені завжди здавалося, що ти йдеш туди, де найважче. Це що – спосіб “накачування біцепсів”? – Я завжди йду туди, де мені цікаво. Не знаю, важче там чи простіше, бо це єдине відоме мені життя, таке, яке воно є. Його не можна порівнювати з іншим, мовляв, тут у мене – важче, а в когось – легше. Просто у кожного свої завдання та відповідні труднощі, які доводиться долати. Звичайно, “біцепси підкачуються” – знаєш, для сцени дуже помічне. – Я ще досі чую від наших викладачів: вона мала такі чудові перспективи у філології. Не шкода засмучувати старших? – Думаю, чудово, що до перспектив у філології я можу додати ще й інші життєві перспективи. Філологія для мене – це швидше не фах, а світогляд. Я дуже задоволена своєю освітою і не бачу жодних протиріч із філологічним, чи то пак гуманітарним, світоглядом у тому, що я роблю на сцені. Думаю, фізикові чи, наприклад, математикові було б складніше формулювати свої думки для пісенних текстів влучними словами, аніж мені. – Тексти до своїх пісень ти пишеш сама. І от що ми маємо: “йди геть із мого життя”, “я би хотіла, щоб усі хлопці на землі тільки любили один одного, а мене ні”, а в пісні “Сім’я” взагалі – “твої ніженьки” всіх хлопців “проїхали”. Невже так “дістали”? – Коли співачка слізно повторює “ти мене покинув, а я тебе досі пам’ятаю, я так страждаю” – то з’являється підозра, що її життя було осяяне єдиним принцом на білому коні, котрий, до того ж, виявився падлюкою. Я не люблю таких страждань. Чоловіки для мене – це не привід для суму. З існуванням чоловічої статі у мене пов’язані виключно приємні емоції та веселі історії. Мабуть, тому я можу дозволити собі бути іронічною в текстах. – Якщо сконструювати твій образ на основі текстів – то це емансипантка, антипод до “дружини свого чоловіка”. Проте більшість і не здогадується, як добре ти куховариш, створюєш затишок у домі... – Може, це складно зрозуміти, та коли повністю занурюєшся у справу, перестаєш існувати як просто людина із ознаками статі чи іншими особистими ознаками, перетворюєшся у згусток енергії. А вдома – я вдома. У приватному житті я зовсім інакша, ніж на сцені. – Я бачу, ти свідомо йдеш на провокацію, навіть епатаж, – зокрема у кліпі “Я би хотіла”. Але ж ти сама – з нетиповою зовнішністю, знанням іноземних мов і нереальним для столиці володінням рідною мовою – вже є викликом. Хіба цього не досить? – Не досить. Для слухача важливо спочатку почути пісню, котра зачепить, побачити відео, котре запам’ятається. Лише пізніше люди запам’ятовують назву проекту. І тільки потім цікавляться особою виконавця. На екран і на радіо потрапляє продукт, який я роблю, а не я сама. Це велика різниця. Я можу не бути добре відомою для глядача як особистість і через багато років популярності. Звичайно, музичний продукт я створюю відповідно до своїх уявлень і він десь відображає мене як індивідуальність. Але коли професійно працюєш, потрібно обов’язково розмежовувати свою особистість і свій продукт. – На жаль, у мистецьких колах існує таке явище, як професійні ревнощі. Як щодо цього? І чи не боїшся ти стати об’єктом цих ревнощів? – Я вважаю, що на українській сцені так багато місця, що його вистачить на всіх. Навіть у країнах із дуже розвиненим шоу-бізнесом постійно з’являються нові імена. Ревнувати можна лише тоді, коли ти не впевнений у собі. Я впевнена у власних силах, впевнена у тому, що робить “Таліта Кум”, – тому не бачу причин для того, щоб когось ревнувати. А коли сама відчуваю ревнощі колег, мене це підбадьорює. – Чи немає в тебе ностальгії за твоїми старими проектами, людьми, з якими ти раніше працювала? – Я згадую все, що було у моєму житті, з радістю та вдячністю. У спогадах зовсім немає суму чи жалю. У кожного свій шлях. Якщо я зараз працюю не з тими музикантами, з котрими працювала у Львові, – це не значить, що у нас щось не склалося. Просто кожен вибирає для себе, де і як жити. Я намагаюся не озиратися на минуле, а дивитися у майбутнє. Щоразу з новими людьми приходять нові ідеї, нові вливання енергії. Я знаю, що все у моєму житті – і в минулому, і в майбутньому – схоже на захоплюючий пригодницький роман зі щасливим кінцем! Розмову вела Мар’яна САВКА, Київ |
|
|
