КОМЕНТАРІ
Роман Лубківський
керівник управління культури
“Ми проведемо службове розслідування. Бо люди, які, згідно із чинним законодавством, на місці зберігають пам’ятки, повинні відповідати за те, що сталося. Тим більше, що цей об’єкт викликав особливу увагу; інколи ця увага була сенсаційною, інколи створювала певну інформаційну напругу. Тим більше треба було забезпечити належне збереження знахідки.
Я хотів би закцентувати ось на чому. Ми вважаємо, – і я думаю, це ні в кого не викликає сумнівів, що вкрадені речі є частиною національної спадщини України. Згідно із законом. Усе, що творили в різні часи представники різних націй, які проживали тут, на нашій землі, – усе це має свій юридичний і державний статус. Тим більше, що ми, українці, цінуємо пам’ятки, які створили як українці, так і інші люди, котрі на цій землі проживали. Тому люди, які вважають, що мають стосунок до певного походження – чи то художники, чи то письменники, повинні із цим рахуватися. Вони не мають посягати на те, що є національним спадком. З іншого боку, якщо існує зацікавлення, якщо існує потреба у пропаганді цих пам’яток, у їх вивченні, дослідженні, на це є відпрацьовані механізми. Загальноприйняті.
Кость ПРИСЯЖНИЙ
член ІКОМОС
Згідно з українським пам’яткоохоронним законодавством, це є , по-перше, пам’ятка історії а , по-друге, пам’ятка монументального мистецтва, пов’язана з діяльністю видатної особи. Тому все, що стосується цієї особи, є частиною нерухомої пам’ятки. Це не гравюра, або картина, яку можна повісити деінде, або вивезти кудись за відповідним дозволом. Громадські організації нехай не надіються, що вони можуть далі на тому заробити. Моя особиста думка щодо подібних знахідок: все закрити і нічого не розкривати й не розкопувати в найближчі 10 років, бо поплисти може багато чого з України. Для того, щоб не було зайвих розмов, зацитую ст. 41 пункт 2, ст. 22, ст.23 і ст. 30 Закону про охорону пам’яток 2000 року. “Об’єкт культурної спадщини, в тому числі й щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до реєстру підлягає охороні, відповідно до вимог цього Закону, про що центральний орган влади у сфері охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об’єкта, або уповноважений ним орган – відповідні органи культурної спадщини, на території яких він розташований.” “Пам’ятки, їхні частини, пов’язані з ними рухоме та нерухоме майно, заборонено зносити, змінювати, переміщувати і переносити в інше місце. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов’язків, що випливають із цього закону”. “Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов’язані заборонити будь-яку діяльність юридичних чи фізичних осіб, що створює загрозу пам’ятці”. Я думаю, що ці статті Закону роз’яснюють дуже багато питань. Коли б то був навіть випадковий автограф, зроблений зі сну на стіні, то й тоді він би мав охоронятися, як такий, що пов’язаний з історичною особою.
| 
