ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!
Про справжніх росіян у Львові
Шановний пане Лозинський!
Читаю “Поступ” дуже часто. 8 червня з задоволенням сім’єю читали вашу публікацію під заголовком “Росіяни у сучасному Львові”.
Приємно читати такі дослідження, бо все, що ви дослідили, – правда. Приємно і те, що не зневажаєте, як інші автори, словами образи росіян, які переважно чесно трудилися, вчилися, вивчили мову корінного народу!
Ось вам приклад мій, мого чоловіка. Ми росіяни. Приїхали до Львова у 50-х роках. Ми були дітьми. Мова була для нас, росіян, незрозуміла, бо ж Ви знаєте, що у ті роки вона була перемішана з польською. Але у школі ми її вчили, і якщо б у всіх російських школах була б така вчителька української мови, яка була у мене – Ольга Іванівна Харченко, яка привила мені любов до цієї мови, то українську мову знали б краще. Я, як вона мені радила, дружила з дітьми українців, до мене всі добре ставилися, їх батьки запрошували мене бавитися з їх дітьми. Я вчилася розмовляти українською. Дуже скоро я її вивчила.
Чоловік у мене так само росіянин. Він високоосвічена людина. Закінчив Львівський медінститут, був на державній службі. Писав вірші російською й українською мовами. Його у Львові багато людей знають як чуйного, культурного, готового простягнути руку допомоги як українцям, так і всім, хто просив його допомоги.
Самі розумієте, що й син наш є освіченою людиною. Оскільки він прекрасно знає українську мову, у нього нема проблем з тим, аби готувати накази, різні документи державною мовою, вести семінари...
Ось такі ми – росіяни, які живуть у древньому місті Львові. Усе, про що ми прочитали у Вашій статті у “Поступі”, дійсно є таким.
Сім’я Скорнякових, Львів
Львівські євреї шанують Андрея Шептицького
Директору Меморіального Інституту Яд ва-Шем П. Шалеву
Львівська обласна об’єднана єврейська община “Золота Роза” та релігійна громада прогресивного іудаїзму “Туре-Загав” звертається до вас з клопотанням про визнання Праведником Народів Світу одного з найвидатніших діячів духовного життя України минулого сторіччя – митрополита Української греко-католицької церкви, блаженної пам’яті, Андрея Шептицького.
Митрополит Андрей Шептицький був мужнім рятівником сотень і сотень євреїв в роки катастрофи. Тільки в митрополичих палатах Собору Святого Юра у Львові врятувалися від нацистського геноциду понад 120 євреїв, а кількість нещасних, що переховувалися по греко-католицьких монастирях на теренах Західної України, становить багато сотень єврейських сімей.
Саме тому питання про визнання Андрея Шептицького Праведником Народів Світу багато разів порушувалося сім’ями врятованих, зокрема – головного рабина Львова Іхезкіеля Левіна, рабина Хамайдеса та інших.
У цьому році минає 100 років з того моменту як блаженної пам’яті Андрей Шептицький став митрополитом Української греко-католицької церкви, у зв’язку з чим 2001 рік оголошено роком Андрея Шептицького.
Наша релігійна громада піднімає клопотання про визнання в Ізраїлі Андрея Шептицького Праведником Народів Світу, що було б знаком належної пошани до пам’яті цієї вірної і мужньої людини.
Щиро сподіваємося, що, за підтримки громадськості Ізраїлю, ім’я митрополита Андрея Шептицького поповнить почесний список Праведних та вірних 20 століття.
Голова об’єднаної єврейської общини “Золота Роза” та релігійної громади прогресивного іудаїзму “Туре Загав”
Михайло Гольдман, Львів
Фрески Бруно Шульца – викрадення чи повернення додому?
Дискусія про повернення фресок Бруно Шульца назад до Дрогобича, на мою думку, недоцільна. Адже той факт, що єврей Бруно Шульц опинився там через не від нього залежні обставини (я маю на увазі концтабір) і те, що його наблизив до себе начальник табору і надав місце на своїй віллі для творчої роботи, де й народились ці шедеври, ще не говорить про їх належність Дрогобичу. З таким ж успіхом німці могли б оголосити ці фрески своєю власністю, все ж таки представник їхнього народу надав своє приміщення й усі умови для роботи. Але претензії німців виглядали би смішними, адже якщо б тоді Бруно мав право вибирати місце для своєї творчості, навряд чи він вибрав концентраційний табір і віллу нацистського лідера.
Єврей Шульц належав перш за все своєму народу і його творчість повинна бути присутньою на його історичній батьківщині – землі Ізраїлю. Це було б природнім для будь-якого іншого народу і землі, в тому числі й України та Польщі. Тим більше, що Ізраїль не привласнив собі роботи українця чи поляка, а вивіз творіння свого сина і мученика катастрофи європейського єврейства ІІ світової війни. Земля Ізраїлю, куди прагнув потрапити кожен єврей, була тоді порятунком для євреїв того часу, всюди вони були чужими, їх вбивали, гноїли в концтаборах. Мене дивує, як місто, де утримували в ув’язненні народ Бруно Шульца і його самого, може вважатися власником його робіт. Це ж абсурдно і нелогічно. Творчість Бруно Шульца належить народу Бруно і землі Бруно, і місце його робіт – у “Яд Вашем”, музеї, де зібрані унікальні експонати-пам’ятники катастрофи світового єврейства, для того, щоби нагадувати про цинізм і засвідчувати найнижчі прояви ставлення расистів до людей інших національностей.
Сергій Головенко, Львів
Чому ми не хочемо звільнити Святоюрську гору
Ми проживаємо у будинку, який знаходиться безпосередньо на території Святоюрського комплексу, у мальовничому елітному районі нашого міста, майже в його центрі. Розмови про відселення мешканців нашого будинку велися вже давно, але до конкретних заходів ні влада, ні Архієпархіальне управління УГКЦ не вдавалися. І тільки у зв’язку з візитом Папи Римського до Львова було вже офіційно заплановано відселити власників квартир. До першочерговиків у списку відселення ввійшли 27 квартир. Для проведення запланованого Кабінет Міністрів виділив гроші у розмірі 2,5 мільйона гривень.
Наш будинок – це дуже міцна 3-поверхова споруда, товщина стін сягає 1,5 метра, а висота у приміщеннях – 3,8 метра. Багато квартир телефонізовані, є помешкання, в яких зароблено дорогі ремонти з заміною водних труб та сантехнічного обладнання, встановлено газо- та водолічильники, на що, безумовно, мешканці витратили великі кошти.
Міська адміністрація уклала угоду з Львівською асоціацією учасників ринку нерухомості, працівники якої почали пропонувати квартири на вторинному ринку. Це були переважно дешеві, в поганому стані квартири, а квартири більш дорогі відразу заперечувалися. І ось тут починається найцікавіше в цій історії, а для нас ще й повністю незрозуміле. Виявляється, міська адміністрація оцінила 1 кв. м. нашого житла в 1406 грн., а це приблизно 250 у. о... Для порівняння, квартири на вулиці Лазаренка (на які погодилися власники п’яти квартир нашого будинку) мають висоту 2,5 м., це новобудови, далеко від центру міста, але ціна 1 кв. м. цього житла становить аж 280 у. о.
Виходить, що наше добротне житло в центрі міста коштує дешевше, ніж новозведене. Тепер Кабінет Міністрів виділив кошти, але з умовою купівлі квартир не на вторинному ринку, а безпосередньо в будівельних організаціях. Але там вартість 1 кв. м. сягає 350-450 у. о... Виходить, що ми віддаємо добротне житло в центрі міста, а повинні переселятися в панельні будинки на його околиці, бо тільки там можна придбати для нас квартири за ціною, яку встановив Департамент житлового господарства Львівської міськради.
Голова Об’єднання співвласників “Святоюрська гора”
Юрій Коледа, Львів
|
|
