Ланцюгові пси історії?
ВОЗНЯК
Саме так назвав колишній директор Міжнародного інституту досліджень Голокосту “Яд Вашем” Єгуда Бауер себе та своїх співробітників в інтерв’ю Gazecie Wyborсzej з приводу вивезення/викрадення з Дрогобича до Ізраїлю нещодавно віднайдених фресок відомого польського письменника та художника гебрейського походження Бруно Шульца.
Не знаю, наскільки це свідома чи не свідома калька з самовизначення отців домінікан – “псів Божих”... Героїчний етос та посвяченість “псів Божих” (чи “ланцюгових псів історії”) таки спокушає. У цих самовизначеннях ледь проступає не тільки героїка, але й упокореність – все ж таки пси, а не лицарі. Пси вірні, але й упокорені. Лежать коло ніг господаря, стережуть стадо, відганяють хижих вовків, подають загублену ґирлиґу. Натомість лицарі асоціюються з чимось хижим, хоча й гідним.
Однак до чого всі ці міркування, які нічого не означають? Мене вразила відповідь Єгуди: “Принаймні кожен матиме змогу побачити ці фрески. А у Дрогобичі – хто б їх побачив?”. І тут я зрозумів, що мене в очах цього 75-літнього достойного чоловіка просто немає. Та Я б міг побачити. Навмисно пишу з великої літери, хоча знаю, що він її не побачить. І то не тільки тому, що цей текст до нього навряд чи дійде, а тому, що він дійсно показав мені, що він і не здатний мене побачити. Ось така дивна аберація зору... Однак нас немає. Дрібненький люд гнатюків, клехів, комських, яковин, возняків, бреславських, москалів, оверчуків та шкраб’юків є просто “нічим”.
...Не можу стриматися, щоб не занотувати подумки підленьку гадочку, якою, вочевидь, виправдовувалася вся оборудка, бо ж то насправді ніяка не корупція, а патріотичне викидання з України всього того жидівського дрантя. Ну, чим не аргумент для правдивого та ще й чільного українського націоналіста і культурного, діяча містечкового масштабу. Зрештою, а справді, де підтвердження, що Шульц – це таке цабе? Має бути “бамага”. І тут я з гордістю згадую, що міністром культури у нас є (ні – тоді був) Богдан Ступка. Людина гідна, та й Тев’є Молочника грав – чи то Тев’є Хмельницького... Однак, пане Богдане, міністр – це не гра, це марудна робота. Чому ж ви не забезпечили збереженість цих фресок? Чи ж припильнували ви, щоби фрески таки були поставлені на облік як національний спадок? Апелюю до вас, бо ж із вами можна говорити, а з ними – самі знаєте...
А може, ви не знали? Так-так, напевно, не знали...Тоді, як кажуть, – вибачайте.
І тут я відкину іронічний тон. Чи задумувалися організатори вивезення/викрадення фресок Шульца, що таким брутальним актом вони перекреслюють саму можливість багатьом, хто у їх очах не є “хтось”, продовжувати щоденну мозольну працю примирення та поєднання українців та гебреїв, українців та поляків, просто культурних людей? Звичайно, замкнувшись у вежі “Яд Вашем”, можна не бачити у Дрогобичі нікого. Євреїв майже дощенту знищено, поляки виїхали чи депортовані. Отже, нікого немає. Пустка. Мовчить і гебрейська громада. Але саме тепер час говорити. Може, слова, неприємні іншим, але обов’язково говорити. Не можна знову ціпеніти, як напередодні погрому. Це вже було, і не раз. Може, справді, цим фрескам місце в “Яд Вашемі”. Може. Однак це слід було всім нам обговорити, огорнути такими милими Шульцу сувоями його неповторної польської мови, а також і нашими – шорстким івритом та українською. Навіщо акт любові перетворювати на підступне і мерзенне ґвалтування свідомості трьох народів? Для того, щоб показати свій героїзм?
Якщо й судилося цим фрескам бути у “Яд Вашем”, то чому їх передача не могла стати духовною вершиною людської любові та державної мудрості? Не приховаю, що я радше був би прихильником інтронізації цих фресок у Дрогобичі, там, де вони єдино могли бути створені – й були створені. Такі акти вчать, вчать народи. Чого вимагати від народів, яким постійно втовкмачується та показується, що вони антисеміти, фашисти, “ніхто”? Чого навчило викрадення з варварського україно-німецько-польського полону цих нещасних фресок хлопчину в Яффо чи хлопчину в Кельцах або ж Болехові? Чи поєднало це їх – чи радше роз’єднало?
Тарас ВОЗНЯК
|
|
