BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 16-17 ЧЕРВНЯ 2001 року |

Православні церкви в Україні

СУЧАСНІСТЬ

о. д-р Михайло ДИМИД



© ПОСТУП

У лоні православ’я України сьогодні існують незалежно, а іноді навіть вороже налаштовані стосовно себе, принаймні у своїх заявах та щодо церковного майна, три українські православні Церкви.

УПЦ

Українська Православна Церква МП має широку автономію в рамках РПЦ. Її вона здобула ще до проголошення Україною незалежності, у жовтні 1991 р. Та це рішення було дуже запізнілим. Уже в кінці 80-х років частина місцевого самостійно-державницьки настановленого духовенства вимагало великої незалежності від Московського Патріархату. Вони принагідно нагадували, що саме з Києва християнство прийшло на теперішні терени Росії і що унезалежнення від Москви було б принаймні поверненням історичної справедливості.

З огляду на високий ступінь розвитку релігійного життя на землях України Московський Патріарх не міг погодитися з таким аргументом, зокрема з думкою про церковну незалежність. Слід зауважити, що вже в радянські часи українське православ’я втішалося значною автономією. Із 1918 р. існував т. зв. Екзархат України в лоні РПЦ, тобто церковна одиниця з великими межами організаційної незалежності в рамках російської Церкви. Останнім екзархом (у 1966-1990 роках) перед створенням УПЦ КП був митрополит Філарет (Михайло Денисенко), теперішній Патріарх Київський і всієї України УПЦ КП.

1990 р. Московський Патріарх ліквідував Екзархат України і встановив на його місці УПЦ, яка залишається в рамках РПЦ. Це не така автономія, яку має православна Церква Фінляндії, Японії чи на Синаї, до деякої міри навіть острів Кріт. Вони в принципі є повністю незалежними – Церква Матір лише затверджує самостійно обраних ними голів. УПЦ (МП) може самостійно встановлювати та міняти єпархії, іменувати єпископів. Глава цієї Церкви є постійним членом Святішого Синоду Московського Патріархату як представник своєї Церкви, інші ж єпископи – як частина єпископату РПЦ. Підпис Митрополита України стоїть завжди першим після Патріарха Алексія (це не дивно: в Україні служить 35 єпископів, а із загальної кількості 17500 священиків РПЦ до УПЦ (МП) належить 7 500 священиків, із 13 парафій 9 тисяч є в Україні).

Тепер, зберігаючи вигляд української, постійно наголошуючи на своїх душпастирських потребах, в політичних позиціях ця Церква найчастіше виступає з виразно проросійським характером. Питання створення самостійної Української Православної Церкви при частій схвальній риториці і при списуванні вини за провал ідеї на “анафемизованого” Філарета все ж у приватних єпископських виступах, як і всякого роду інтерв’ю, набуває деколи зовсім іншого вигляду.

Якщо ця ідея, як і ідея української державності, розглядається на сторінках Інтернет-газети pravoslavie.ru, то не в ключі бажання усамостійнення Церкви, а в категорії церковних гріхів, які не змиває навіть кров.

Після невдалої спроби добитися автокефалії митрополит Філарет був усунений із посади предстоятеля цієї Церкви. Із 27 травня 1992 р. УПЦ (МП) очолює обраний на надзвичайному Синоді в Харкові митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), один із найдосвідченіших, як і попередній її керівник, православних ієрархів.

УАПЦ

Проблема автокефалії, тобто незалежності української Церкви після прилучення України до Російської Імперії вперше з’явилась лише згодом, після падіння царату у 1917 р. Коли в серпні цього року в Москві зібрався перший за 200 років Земський (місцевий) собор для обговорення найважливіших церковних справ, то тоді ж було поставлено питання унезалежнення Церкви в Україні.

Прихильники автокефалії 20 січня 1918 р. в Києві скликали Український Собор, однак 22 лютого внаслідок вторгнення до міста більшовиків його засідання були перервані. Після вигнання більшовиків німцями 20 червня було відновлено собор під головуванням нового київського митрополита Антонія (Храповицького). 22 липня в результаті гострих дискусій було прийнято Постанову про тимчасове вище керівництво православної Церкви в Україні “на принципах автономії та в канонічній єдності із Патріархом всієї Русі”. Російська Церква це рішення затвердила в останній день свого Собору 20 вересня 1918 р., визнаючи автономію УПЦ та ухвалюючи постанову про управління цією Церквою, не погоджуючись, однак, на її автокефалію.

Її ідея, проте, змогла здійснитися лише у 1921 р. після остаточного встановлення в республіці радянської влади. Формально ця Церква існувала до початку 1930 р., коли на своєму “Надзвичайному Соборі” у Києві вона прийняла ухвалу про саморозпуск. УАПЦ насправді була надзвичайно лояльна до більшовицької влади, майже слухняна, але і вона у певний час повинна була перестати існувати.

Більшість ієрархії і частина вірних УАПЦ (що виникла у 1920-х роках і відновила свою діяльність у час Другої світової війни, бо частина духовенства емігрувала в Польщу), в кінці війни виїхала у США та Канаду. Там завдяки існуючим уже раніше українським православним спільнотам створила Українську Православну Церкву.

На хвилі демократизації життя у 1988 р. почався рух не лише за легалізацію УГКЦ, а й за відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Цей рух склала частина духовенства та мирян. У Києві його презентував письменник Євген Сверстюк, у Львові отець Володимир Ярема. 16 лютого львівська парафія Петра і Павла УПЦ проголосила про перехід до незалежної УПЦ, представленої діаспорною ієрархією. Рух підтримав митрополит Мстислав (Скрипник) (УПЦ США, що нині в юрисдикції Константинопольського Патріархату). 5-6 червня 1990 року Всеукраїнський Православний Собор у Києві за участю 700 делегатів, з них 7 єпископів і понад 200 священиків, ствердив факт утворення УАПЦ та обрав митрополита Мстислава (уже на той час 90-літнього) Патріархом Київським і всієї України. На цьому Соборі він був відсутній, але погодився із рішенням Собору. У жовтні 1990 року органи влади офіційно зареєстрували цю незалежну Церкву.

18 листопада 1990 р. у київському соборі св. Софії відбулася інтронізація Патріарха Мстислава. УАПЦ мала невелику кількість парафій по Східній Україні, в Києві, але практично була замкнена в межах Галичини. Це дало підстави багатьом греко-католикам говорити, що акція є вмілим тактичним ходом Москви, котра прагне обмежити відродження УГКЦ. Однак Патріарх Мстислав невдовзі повернувся на Батьківщину і приступив до виконання патріарших обов’язків.

24 серпня 1991 року, майже одразу ж після московського антидемократичного путчу, Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. Нарешті державницьким устремлінням українців судилося збутися. На початку листопада 1991 року у Києво-Печерській лаврі митрополит Філарет скликав Помісний Собор, який одноголосно прийняв постанову про автокефалію УПЦ.

У травні 1992 р., коли митрополита Філарета було усунуто з УПЦ (МП), Патріарх Мстислав зіткнувся з амбіціями Філарета, який паралельно з ним, представляючи “помірковане крило” духовенства, без його згоди і нічого не повідомляючи, розпочав інший церковний процес “незалежності і самостійності в управлінні” УПЦ МП. Тоді і настав розрив відносин із “неслухняним митрополитом”. А Філарет тим часом провів т. зв. Об’єднавчий Собор 25-26 червня 1992 р., який формально започаткував УПЦ КП і перебрав значну кількість парафій в УАПЦ, не так уже й багато долучаючи до цього з УПЦ (МП). УАПЦ мусила спішно міняти статутні документи і назву.

Ще один крок до автокефалії?

1993 р. розходження обох спільнот підтвердив вибір окремих глав для тих Церков. Тоді, 11 червня, помер Патріарх Мстислав, і його наступником було поставлено 77-літнього о. Ярему, який взяв собі титул Патріарха й ім’я Димитрія. Після його смерті з 15 вересня минулого року, Церквою керує митрополит Методій (Кудряков), а неформальну духовну опіку доручено митрополитові Костянтину (УПЦ США Константинопольський патріархат).
Іншу Церкву після її майже символічного й короткочасного очолювання легендарною особою Володимиром Романюком (колишнім політв’язнем) зайняв теперішній Патріарх УПЦ КП Філарет. Ця спільнота за кількістю духовенства є на третьому місці після УПЦ (МП) та УГКЦ.

УАПЦ ще 4 жовтня 2000 р., майже одразу після смерті патріарха Димитрія, проголосила про призупинення архієрейських свячень (хоча кількість єпископів її була незначна). Відтак керуючий справами Патріархії, відносно молодий єпископ Ігор Ісіченко, не лише спрямовує працю ієрархів власної Церкви, а й ініціює та каталізує процес мирного врегулювання конфліктів, пошуку “канонічних варіантів розвитку” для УПЦ КП та для всього православ’я України. Згадуючи про неодмінні християнські принципи любові й пошани, він намагається говорити тепер мовою, зрозумілою для всіх православних Церков України.

купить шины в Киеве

Велику роль в об’єднавчому процесі обидві сторони “національних розкольників” надають Патріархові Константинопольському Варфоломею I. 8 листопада 2000 р., зустрівшись у Вселенській Патріархії, представники двох православних церковних спільнот створили Змішану комісію для вивчення шляхів досягнення єдності й підписали домовленість, яка постановила: 1) припинити взаємні звинувачення; 2) припинити прийняття парафій, спільнот і клириків з однієї юрисдикції до іншої; 3) Церквам взаємно ухилятись від обрання, хіротонії архієреїв та зняття санів до остаточного вирішення питання об’єднання; 4) на кожному етапі роботи Комісії консультуватись зі Вселенською Патріархією.

Йдеться про допомогу українській православній спільноті у здобутті її Церквою помісного устрою на засадах автокефалії. До активної участі в цьому процесі закликаються як УАПЦ і УПЦ КП, так і УПЦ (МП). Шість єпископів, які підписали декларацію, очікують від усіх трьох Церков та від державної влади України сприяння у здійсненні запланованого. Домовленості пропонують перспективу поступового творення незалежної Української Православної Церкви. Вселенський Патріарх Варфоломей I, благословляючи авторів цього документу, запевнив їх, що Константинопольська Патріархія не має на меті творення в Україні своєї юрисдикції.

POSTUP - ПОСТУП
№92 (750),
16-17 ЧЕРВНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Буш і Кваснєвський допоможуть Україні
·B HOMEPI
·Нагороду поєднання вручить Папа Римський

ПОГЛЯД
·Ви Ющенкові вірите?
·фах політика

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·ЛТБ: верхи не можуть, а низи не хочуть. Жити по-старому
·Зимові канікули розпочнуться восени?
·Комісії з Києва та Львова об'єднають дії
·Потреби неповносправних враховано
·Травматологам роботи не бракує
·Звинувачують... кіно
·ОРТПЦ можуть знеструмити
·Який був одяг на вбивці?
·У медиків - свято

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Леся Ґонґадзе вимагає провести ще одну експертизу
·Щасливий день судді Миколи Замковенка
·Олег Заверуха: В Україні існують правозахисні організації, але відсутня правозахисна система

ПОСТУП У СВІТ
·Як поживають Мілошевичі?
·Монархістам пророкують перемогу
·Пекін озброює Фіделя Кастро
·У Білорусі діяв "ескадрон смерті"
·СВІТООГЛЯД

АРТ-ПОСТУП
·НАША АФІША
·Повернути викрадені пам'ятки мистецтва!
·Постмодерний цілунок Вайльду
·Культура потребує захисту

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·НАСА не потребує точки опори
·Створено рятувальний жилет для пілотів
·Відтепер кіно можна... понюхати
·Земля ще й світиться
·Скільки зірок на небі?
·Свічки забруднюють середовище

ДИСКУРС У ПОСТУПІ
·Подібних ікон в Україні вже небагато
·Архистратига Михаїла не ображали

ДУХОВНИЙ ПОСТУП
·Православні церкви в Україні
·Рік Маркіяна Шашкевича

ЗДОРОВИЙ ПОСТУП
·Цей неприємний "мозольний діагноз"
·Сонце буває небезпечним
·Сальєрі не винен?!

СПОРТ-ПОСТУП
·Чемпіона України визначить "Дніпро"
·Гончара таки дискваліфікували
·Збірна України на Чемпіонаті світу
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР