Подібних ікон в Україні вже небагато
ПОГЛЯД
Уляна КРАКОВЕЦЬКА, Валя ПЛАХТИНА
Не так давно в багатьох львівських газетах, а також і по радіо розповідалося про ікону Святої Богородиці зі с. Попелі Львівської області, намальовану у XVI ст. З обдертою фарбою, занедбана ікона, яку використовували десь у церковному приміщенні як поличку, врятував священик зі Львова, і її взяли на реставрацію.
Можливо, не так скоро реставрація відбулася б, коли б цю ікону не було вибрано для подарунку Папі Римському “від громадськості Львова”. Звісно, львів’янам, які радіють із приїзду Папи в Україну, потрібно подарувати йому щось особливо цінне і гарне... Та все ж є речі, які попросту не дарують.
Чудотворна ікона, до якої понад чотири століття молились українські люди, є тим очевидним віконечком до Неба, тою духовною спадщиною, що передається із покоління в покоління.
І не буде виправданням, так би мовити, благородна мета отця, який, назбиравши колекцію ікон і маючи намір відкрити музей, віддає одну з них представникам влади, як відомо, в обмін на музейне приміщення. Чи таким коштом потрібно “купувати” музеї?
А гучне “виставляння” ікони у звичайній галереї, де експонувалися речі абсолютно іншого характеру, і традиційне відкриття “виставки” з фуршетом – це не просто несмак, а неповага до Святині.
І поспішне шкрабання ікони скальпелями, аби встигнути до “відкриття”, і холодна “копія” – теж неповага до Святині. І вся ця акція – така сама неповага до Святині. Сьогодні посадові музейники у Львові, як правило, ділові люди і перш за все пильнують свої інтереси, в які не входить захист української ікони... Тож під загрозою доля цілої колекції, зібраної о. Севастіяном, якою мав би зайнятись справжній фахівець, не залучений до жодних “комерційних проектів”.
Неможливо уявити, щоби так вчинив, наприклад, Митрополит Андрей Шептицький чи Іларіон Свєнціцький... Зібравши колекцію ікон, Андрей Шептицький довгий час шукав людину, якій міг би довірити свою цінну збірку. Бо ж така справа, як рятування старовинних ікон й інших творів сакрального мистецтва, вимагає глибоких професійних знань та особливої самопосвяти і любові. Саме ці необхідні складові і були у видатного вченого Іларіона Свєнціцького.
Шукати подвижників потрібно і зараз... На запитання ж “Чи потрібно дарувати ікону?” від львів’ян здебільшого можна почути: “Та, і так уже стільки “того” повивозили, а тут усе-таки...” або “Це підніме престиж України у світі, “вони” побачать, що таке Україна”. Отака-от байдужість і показуха, з радянським розмахом.
А хоча б те, що на іконі повністю стертий образ Ісуса, від чого образ Марії, здається, став іще більше сумовитим, що лише підтверджує, наскільки українці не вберегли свого найціннішого, здається, нікого не хвилює. Не бережуть і надалі.
І наскільки мудрим було б повернення ікони мешканцям села, звідки вона “походить”, які неодноразово просили про це і які повинні були б вимолювати прощення перед цим святим образом за те, що з ним “сталося”... Одна побожна жінка, уродженка того ж таки села Попелі, розповідала, як недавно, під час молитви до цієї ікони, їй почали “з’являтися” померлі родичі, згадалося, як її мати молитвами до цієї ікони вилікувала зір, згадала й інші випадки зцілення і як вона, маленькою, молилась перед цим образом. І раптом усвідомила: якщо в неї будуть внуки, то вона вже не приведе їх до цієї чудової Богородиці.
Жителі села, як наголошує о. Севастіян, самі винні, що не зберегли ікони. Так, та все ж треба дати їм шанс виправити цей гріх. Так, як Бог дає можливість усім нам виправляти свої гріхи.
А щодо подарунку – хіба сучасні митці Львова не спроможні зробити гарні дарунки для Святого Отця? До речі, як відомо із преси, Павло ІІ передає свої подарунки до Польщі у Вадовіце або ж до музею у Ватикані. Не можна, звичайно, загадувати, куди “потрапить” українська чудотворна ікона, та чомусь виникають болючі асоціації із Ченстоховською і Володимирською, які хоча й іншими шляхами, але теж опинились на чужині...
Не дай, Боже, ще кілька таких “подарунків”, і... Подібних ікон в Україні вже небагато. Символічність дарунку не означає, звичайно, дарувати “будь-що”. Та все ж це не найважливіше.
Папа їде в українську землю, до людей, і основним для нього є щирість і тепло людських сердець. І дарування історико-мистецької пам’ятки, що повинна охоронятись законом, може поставити його в незручне становище. Бо ж надія хіба на те, що сам Святий Отець, зрозумівши цінність такого “дарунку” і беззахисність його перед людьми, благословить чудотворний образ залишатися на рідній землі.
|
|
