Відтепер кіно можна... понюхати
ПРОГРЕС
Євген ГУЛЕВИЧ
Німеччина стала першою країною, де глядачам у кінотеатрі продемонстрували кінофільм, який вони могли сприймати не лише очима, як звичайно, але й... носом. Прем’єру фільму під назвою One Day Diet (“Один день на дієті”) справді можна вважати не лише першим показом, але й видово першим – революцією, яку можна порівняти лише з тією, коли німе кіно стало звуковим, а чорно-біле – кольоровим.
Кінофільм, показаний німцям, супроводжувався не лише звуками та музикою, а й спеціально підібраними запахами. А це означає, що, ймовірно, створено й новий вид мистецтва – своєрідне мистецтво нюхопису.
Уявіть собі кінотеатр, у якому глядачі-слухачі є водночас і “нюхачами”: усунуто ще одну перепону для повного сприйняття. Технічно ж справа виглядає так: запаховий супровід фільму постає за допомогою апарата під назвою Sniffman, розробленого німецьким інженером Стефаном Райцом. Винахід було запатентовано позаторік, але досі на практиці ніхто не наважувався його застосувати. Сам пристрій схожий на касетний аудіоплеєр. Сигнали, що наказують йому, коли, як і чим має пахнути, передаються через радіохвилі. І наразі цей пристрій вже “знає” близько сотні різних ароматів.
Стефан Райц уважає, що запахи – річ не менш важлива для кіно, аніж, скажімо, звук. Він каже: “Ми відкриваємо третій вимір кіно – це не менш вражає, аніж тоді, коли фільми стали звуковими”.
Саме ж дитя революції – стрічка One Day Diet – оповідає про людину, яка бере участь у конкурсі, на якому вона повинна з’їсти п’ятдесят шоколадних тортів. І, судячи з сюжету, головним, що винюхають його глядачі-нюхачі, будуть різноманітні кондитерські запахи. Щоправда, за запевненнями Райца, це не всі можливості Sniffman’а: насправді він може значно більше. І наводить для прикладу широкі можливості, скажімо, у таких фільмах, як “Парк юрського періоду”, де в глядацькому залі, певно, мало б пахтіти чимось своєрідним. Скажімо, від сцени з динозаврячим “гуано” мало б відгонити, на думку винахідника, якоюсь сумішшю болота й джунглів...
Хай там як, але видається, що деякі діагнози сучасної культури справджуються. Ані самий звук (слух), як було за Середньовіччя, ані зображення (зір), такий знаковий для нашого часу, вже не задовольняють сучасників. На сприйняття має діяти все – і чи довго лишилося до того часу, коли, сидячи вдома, людина повністю перейде на віртуальну мову, щось там таке “дивлячись”, – дивитиметься, слухатиме, нюхатиме, смакуватиме і так далі? Риторичність запитання очевидна, а от фантазійність – уже не зовсім.
|
|
