Культура потребує захисту
СВІТЛО РЕРІХІВ
Наталія МІЦ
Нещодавно в Києві відбулася прес-конференція на тему “Захистимо ім’я і спадщину родини Реріхів, Міжнародний Центр-Музей ім. М. К. Реріха (МЦР) і громадський реріхівський рух”, присвячена Міжнародному дню музеїв, проблемам реріхівського руху в Україні. Ця прес-конференція стала продовженням міжнародної культурної акції “Сполох совісті”, спрямованої на повернення МЦР 288 картин, незаконно привласнених Державним музеєм Сходу у Москві. На прес-конференції була оприлюднена заява Всеукраїнської конференції реріхівських організацій України.
Всеукраїнська конференція реріхівських організацій, які співпрацюють з МЦР, відбулася у Дніпропетровську 21-22 квітня і підняла проблеми захисту громадського реріхівського руху від внутрішніх і зовнішніх руйнувань, питання збереження культурних пам’яток в Україні, самої національної культури.
Зокрема, була висловлена турбота про збереження пам’яток світового значення – монументально-архітектурної спадщини Миколи Реріха в с. Пархомівка на Київщині та в Почаєві, а також про збереження меморіального будинку О. П. Блаватської в Дніпропетровську.
Прозвучала заява про те, що “в суспільстві, почуваючи себе цілком безпечно, діють деструктивні сили, які зазіхають на конституційні права людини – громадське життя, свободу творчого і пізнавального процесу. В солідних виданнях деякі автори паплюжать імена Реріхів, О. П. Блаватської, світочів української культури – Я. Мудрого, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської тощо”. “Викликає обурення, що окремі діячі, використовуючи державні механізми та історичний авторитет Православної церкви, брутально перекручують реальні історичні факти, застосовують лукавий метод сатанізації інтелігенції, намагаються загубити реріхівський рух серед тоталітарних сект та інших небезпечних явищ з метою його знищення.
Однак, відкриваються архіви – як наукові, так і досьє спецслужб, – і документи ще раз підтверджують абсолютну непричетність родини Реріхів до співпраці із жодною з розвідок чи політичних організацій. Натомість ми відзначаємо нові подробиці співпраці родини Реріхів з діячами української культури, їх великий внесок у відродження української національної культури.” Очевидною є безпідставність звинувачень щодо творчої спадщини Реріхів та філософсько-етичного Вчення Живої Етики. Були наведені дослідження академіка П. Толочка щодо книги Ю. Канигіна “Шлях аріїв”: “Тиражування цього твору в будь-якому вигляді підриває авторитет української історичної науки, робить її об’єктом зневажливої критики”. Обговорювалась проблема щодо окремих угруповань та організацій, “які, прикриваючись іменами і філософією Реріхів та О. П. Блаватської, застосовують окультні практики і працюють зі зміненими станами свідомості у своїх підопічних. Подібна діяльність є такою, що суперечить культурно-просвітницькому напрямку і концепції культури, запропонованих М. К. Реріхом”. Учасники конференції заявили про “своє відмежування від таких “реріхівських” утворень, які втягують шукачів духовності у вир окультних практик, політичних пристрастей, протистоянь, масонських залякувань, у тенета тонких підмін реальних духовних, культурних підвалин примарними способами надхмарних досягнень”.
Реріхівський рух в Україні – це рух тих сил, які втілюють у життя гуманістичну концепцію культури М. К. Реріха і вносять у громадське життя своїх регіонів імпульс культуротворчого ентузіазму. Громадський реріхівський рух – це явище відродження громадського життя, вільного творчого і пізнавального процесів, національної культури і духовності.
“У час глибокої моральної кризи суспільства гуманні ідеї Реріха вкрай необхідні людству як рятівні, стабілізуючі й відроджувальні. У наш час масового затемнення свідомості дуже нерозумно не скористатися Першоосновами життя, цілющою силою Краси, Гармонії і Мудрості, яка є суттю творчості всієї родини Реріхів”.
|
|
