|
| ||||||||
|
|
||||||||
|
| ||||||||
Олег Заверуха: В Україні існують правозахисні організації, але відсутня правозахисна системаПРЯМА МОВА
– Ви є головою громадського об’єднання “За права людини”, яке займається правозахисною діяльністю, але побутує думка, що правозахист як явище в Україні відсутній. Чим зумовлена поява такого твердження? – Справа в тому, що все почалося ще у 1991 році, коли було підписано Біловезьку угоду і коли три країни задекларували свою незалежність. Далі у плані демократизації було зроблено надто мало. Система залишилася здебільшого стара, радянська. Не було створено таких необхідних для молодої держави нових законів, які би регулювали правове поле в Україні. Минуло вже десять років, а справи у цій галузі так і не просунулися. У нас карають злочинців (хоча пенітенціарна система також викликає безліч суперечок і непорозумінь), але найстрашніше те, що наші громадяни не знають, як самим себе захистити. Головне – це підвищити правову освіту і правову культуру громадян. Подумайте тільки, ми навіть не знаємо, як маємо себе поводити, коли до нас у квартиру приходить дільничний інспектор і вимагає показати йому прописку в паспорті. Ми не знаємо елементарних прав (таких, скажімо, як право на адвоката). У цивілізованих країнах громадянин усі суперечки вирішує в судах. У нас до суду звертаються вкрай рідко. Та й діяльність судів у багатьох випадках суперечить Конституції. – Як ви можете охарактеризувати принципи правозахисної системи? – Правозахисник – це, в першу чергу, демократ, гуманіст і легіст або законник, якщо вам так ближче. Що стосується його діяльності, то вона передбачає дії, спрямовані на захист особистої гідності людини, прав меншин (незалежно, яких меншин – національних, сексуальних тощо), екологічних прав і т. д. Існують права людини, закріплені законодавчо, навіть якщо людина про них не знає. Правозахисник повинен не лише відстоювати ці права, захищаючи людину перед бюрократичною машиною, а й роз’яснювати громадянам, що вони можуть, а чого не можуть робити. Інший важливий момент у правозахисній системі – це вміння використовувати право кожного громадянина контролювати дії держави, тобто знати, як, наприклад, формується державний бюджет, адже коли я плачу податки, то я хочу і маю право знати, куди ці гроші витрачаються. Правозахисники повинні стежити і за дотриманням законності, навіть коли дії посадових осіб, спрямовані на порушення законодавства, не зачіпають безпосередньо інтересів громадян. Скажімо, посадовець усупереч Конституції суміщає дві посади. Нібито пересічному громадянину від цього не стає ні гірше, ні краще. Але ж таким чином створюється прецедент. За малим (нібито) порушенням обов’язково буде порушення більше. Що ж виходить? Перед Законом ми всі рівні, але реально деякі з нас трохи “рівніші”? Дуже важливо, щоби держава, яка за визначенням є апаратом насильства, все ж таки давала змогу своїм громадянам висловлювати в цивілізований спосіб невдоволення її діями. Ми досі не можемо відійти від радянської системи, коли будь-яка критика влади чи невдоволеність її діями каралися. Людина має право бути вільною. – Знаєте, складається враження, що у нас правозахистом займаються всі, кому заманеться. Це вже стало навіть модним. Що реально може зробити правозахисна організація? – Маєте рацію. В Україні нараховується понад 400 правозахисних організацій, але не лише діяльність, а й назви деяких з них викликають чи то сміх, чи то обурення. Наприклад: “Жінки села такого-то – за права людини”. Або “Атестований комітет атестованої профспілки одного з районних відділів Міністерства внутрішніх справ України”. Це абсурд. Є різниця між правоохоронною діяльністю і правозахисною. Людина, яка захищає інтереси держави, не може захищати інтереси окремої людини. Правозахисником може бути будь-яка людина зі стійкими моральними та філантропічними якостями. А організація і справді може зробити чимало. По-перше, йдеться про конкретну допомогу населенню. У першу чергу ми збиратимемо інформацію про конкретні випадки порушення прав людини і намагатимемося допомогти. Крім того, працівники нашої організації здійснюють консультування громадян з правових питань, починаючи від звичайного захисту честі й гідності – й завершуючи оформленням необхідних документів для подання в судові органи та органи державної влади. Хотілося би налагодити співпрацю з нашими засобами масової інформації, які можуть, і, я думаю, мали би допомагати нашим людям отримувати інформацію, яка стосується правозахисту. – Чим ваша організація відрізняється від сотень інших, які вже існують в Україні й у Львові зокрема? – Ми маємо спеціальний конкретний підхід до неповносправних осіб. Нашим об’єднанням розроблено програму трудової реабілітації інвалідів, створено значну кількість місць для їх працевлаштування, реабілітації та поліпшення фінансового стану. Наші представники беруть участь у судах як громадські представники. До речі, представники нашої організації вже неодноразово надавали консультативну допомогу громадянам, оскільки чимало наших громадян навіть не знають, як правильно скласти позовну заяву, – а елементи правозахисту повинні стати частиною шкільної програми. І ще одне: ми передбачаємо, що коли ситуація в країні у цій галузі не покращиться, ми залишаємо за собою право проводити акції протесту проти сваволі владних структур. У наших планах – добитися відкриття на юридичному факультеті Львівського національного університету спеціальності “правозахист”, а також створити школу правозахисту, видавати бюлетень. Уже нині ми ведемо моніторингову діяльність, і про факти порушення прав людини й законності на Львівщині ми оперативно інформуємо громадськість в Україні та за її межами. – Які ви маєте зв’язки із закордонними правозахисними організаціями? – Ми тісно співпрацюємо з відомими російськими правозахисниками, такими, як Сергій Ковальов, Лев Пономарьов та всеросійським громадським рухом “За права человека”. Налагоджено зв’язки з польськими правозахисними організаціями. У найближчому майбутньому ми плануємо провести у Львові конференцію з питань правозахисту, і низка відомих закордонних правозахисників уже засвідчила свою готовність взяти у ній участь. Розмовляла Ольга Яценко |
|
|
