фах політика
РЕАЛІЇ ЖИТТЯ
Cьогоднішня тема з’явилася на папері після нещодавньої зустрічі з кумом. У рамках проекту, який ми розробляємо, мала відбутися зустріч із професором, котрого зацікавили наші ідеї. На жаль, я не зміг бути присутній на цій зустрічі, і про її перебіг мені згодом розповів кум.
Під час розмови професор висловив думку, що зараз займатися політикою недоцільно. Спочатку слід здобути освіту за кордоном, бо, лише пізнаючи дійсність там, можна перебороти наші стереотипи мислення, а тоді — й час покаже. Товариство було приємне, атмосфера затишна, а домашня настоянка приємно зігрівала нутрощі. Розмова точилася довкола найрізноманітніших тем: від історії цивілізацій до якості молокопродуктів на місцевих ринках. Кум ледве встиг на останню маршрутку.
Дещо згодом мені пригадалася наша нещодавня розмова та слова професора. Проте тепер вони сприймалися зовсім інакше. Мова не про освіту за кордоном. У цьому питанні визнаю повну рацію справді доброго науковця. Мова про те, що зараз в Україні не час займатися політикою. А коли ж настане сприятливий для занять політикою час? Напевно, ніколи. Хіба тільки в наших мріях. Бо такі реалії життя.
Згадуючи нашу історію, не раз доводилося зазначати, що у нас були справді хороші науковці, митці тощо, але у нас практично не було хороших політиків! А звідки вони повинні були взятися, якщо політикою (поза вирішенням поодиноких питань) мало хто займався. Політика — звичайне ремесло, — і щоби досягнути в ньому результатів, ним слід постійно та регулярно займатися.
Чи не тому ми зараз із гіркотою згадуємо події останнього сторіччя, побиваючись над своєю нещасливою долею? Проте, як і загальновідомому танцюристові, нам завжди щось ставало на заваді.
Усе те, що відбувається навколо, нібито і не дуже задовольняє нас. Але хай буде так, аби не гірше. “Так завжди не буде”, — написав колись жид на своїх дверях. Справді, у євреїв відтоді багато що змінилося на краще. Та цей народ змушений був поневірятися не одну тисячу років. Чи готові ми до такого шляху?
Думаю, що ні. Попри “історичне призначення” України, яке не виходить поза теоретичні конструкції новітніх стратегів, нам особливо немає чим похвалитися. Дехто запитає: “А як же наша гордість — Шевченко, Франко, Леся Українка?”. Але кожен народ має своїх шевченків, франків, українок, і, погодьтеся, вони нічим не гірші від наших.
Чи не зайва поміркованість і розважливість завжди ставали нам на перешкоді? Сім раз відміряй — один відріж. Ми ж відміряли в декілька разів більше, і тоді, коли доходило до завершення, завжди з’являлися вправніші за нас майстри, котрі наше сукно вже давно покроїли, щось із нього пошили і нам же і продали.
Чому ми завжди очікуємо сприятливіших обставин, аніж маємо, і сподіваємося на будь-кого і на будь-що, тільки не на самих себе? Ми не можемо навести лад навіть у себе в домі, не вдаючись до чиїх-небудь послуг. Ми занадто миролюбиві/ліниві/пасивні, щоби проводити активну зовнішню політику та визначати геополітичну ситуацію навіть у своєму регіоні. А тим часом для цього є всі передумови, не вистачає лише бажання позбутися комплексу меншовартості, прагнення бути чинником, а не фактором.
Поза цими сторонами життя є ще багато інших сфер, у яких ми також не змогли себе реалізувати. Ми все ще чекаємо сприятливішого моменту. Він ось-ось має настати. Але на той час усі найважливіші галузі виробництва будуть зосереджені в чужих руках, а біля керма державою опиняться маріонетки або люди зі сумнівною репутацією. І хтозна, чи буду я мати змогу наступного разу викласти свої думки.
Чому я повинен червоніти за наших керівників держави кожного разу, коли вони розтуляють рота? Чому я повинен відчувати на власній шкурі їхній непрофесіоналізм? Чому я не можу реалізувати себе у своїй країні й нормально жити, не вдаючись до брехні та обману? Чи не тому, що свого часу хтось займався політикою тоді, коли я очікував сприятливішого моменту?
Зрештою, є політика, а є політиканство. Політика, в моєму розумінні, не лише просиджування штанів у владних кріслах. Це ще і способи та методи господарювання. Це ще і принципи та механізми запровадження й досягнення певних цілей. Це і поширення певної ідеології. Можна назвати й інші аспекти.
Відмовитися займатися політикою, фактично, означає приректи себе на підневільне існування. Ось чому я не хочу резигнувати це питання. Не варто заглиблюватись у себе або ставати в ображену позу, коли що-небудь складається не так, як ми собі запланували. Життя триває.
Володимир ФЕДИНА
|
|
