BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 14-20 ЧЕРВНЯ 2001 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

МОЛОДА ГАЛИЧИНА

Втішила мене газета інтерв’ю з начальником Управління культури п.
Р. Лубківським. Так виглядає з газети, жи він дуже всього для культури багато робить. Наприклад: “Ми на Львівщині започаткували минулоріч досить голосний рік культури”.

Але Юзьо шось ані того розголосу не чув, ані культури не видів. А що чув, то таки чув про те, як грошиками пошаруділи організатори творчого звіту Львівщини в Києві. Сотні людей повезли за народні гроші до Києва, наробили пшик-рейваху, але зате рученьки си нагріли, відрапортували і шлюс. А культури як нема – так і нема.

Сам же пан начальник якось не часто спускається з небес на культурні заходи плебеїв і з’являється іно в дуже вже рідкісних трафунках. Але мене в тім інтерв’ю більше зацікавили його солодкі спомини про бурхливі вісімдесяті. Згадав він про створення Клубу Спілки письменників, “який із 1985 року став осередком людей – носіїв заборонених тоді ідей”.

Вчащаючи до Клубу від самого його відкриття, я, грішний, щось ніколи жодної забороненої ідеї не почув. Ну, хіба рахувати анекдоти за чаркою. Та й то в присутності пана Ромця ніхто си не дозволяв пашталакати про Лєніна, Брежнєва чи москалів. Може, хтось і був “носієм” тотих ідей, але якось не квапився їх випускати. Натомість пригадую інший скандальний трафунок, коли Товариство Лева започаткувало в Клубі в 1986 р. літературні вечори, і один такий вечір, присвячений творам про голод на Україні, був заборонений лічно тов. Лубківським: “не на часі” – прозвучав вердикт. Після цього Товариство змушене було перебратися зі своїми вечорами зовсім до іншого клубу на відлюдді.

Далі вичитую про те, що “робилося немало для видання – це була своєрідна форма протесту. Забулося те”. І знову не можу згадати, що ж було такого видано у вісімдесяті роки, аби мало воно “форму протесту”. Хіба би пан Ромцьо мав на увазі свої твори кінця вісімдесятих, в яких мужньо протестував проти уніятів, Папи Римського, українських буржуазних націоналістів, американських буржуїв і т. д., але хто би тото згадував.

“Забулося те”. Так само, як і забулася опала над Богданом Стельмахом, який взагалі в ті часи не мав змоги друкуватися, якого цькували і виключали зі Спілки.

Канібалізм по-українськи

Над нашим Татуськом нависла страшна небезпека. І знову про неї ми почули з вуст Мороза. Тлумачачи, чому соціалісти проголосували за Кінаха, він заявив, що “Кінах – небезпечна людина, він і Президента з’їсть”. Цікаво, чи перед тим, як з’їсти, поллє його кетчупом. Хоча він, можливо, Татуська тому Бурді віддасть на фрикадельки “па-адєсскі”.

Крим

Перший віце-спікер Віктор Медведчук тихою сапою робить свою справу. Прочитав у “Поступі”, жи завдяки йому в Бюджетному кодексі з’явилася маленька скромненька поправка, відповідно до якої всі податки, зібрані в Криму, будуть перераховуватися в бюджет Автономії.

Тепер в Україні існуватиме держава в державі з окремим бюджетом і податками.

А від цього недалеко і до куди більших амбіцій. Але чого не зробиш задля перемоги на виборах!

А як ці амбіції можуть проявитися, видно із кримської газети “Отечество”, яку мені читачі надіслали. Якийсь Євгеній Морозов вирішив і собі підняти “украинский вопрос”, але вже в ніби нашій державі, а не в Росії. “Украинский вопрос – грозный политический феномен наших дней. Дьявольский гомункулус из тайных лабораторий Бисмарка и Мольтке, Андраши и фон Гетцедорфа зажил собственной жизнью на огромном пространстве между Доном и Карпатами”. Так починається оця маячня безнадійно хворої на шовінізм людини, яка, очевидно, і не чула бодай про існування Шашкевича, котрий плекав того грізного “гомункулюса”, ще коли Бісмарка в проекті не було.

За його теорією, українців знищили татари, і Україну заселив білоруський народ, який “привнес в малорусское население характерные для белоруссов черты гордости, свободолюбия и несгибаемой воли к борьбе. Это породило знаменитые великие казацкие войны XVI-XVII вв. “. Ну, яке в білорусів “свободолюбие” і яка у них “несгибаемая воля к борьбе”, ми вже наочно бачимо. Правозахисник Семен Глузман, згадуючи про свої перебування в таборах, писав, що українців там було у всі часи найбільше, а от кого ніколи він не зустрічав серед політзеків, то це білоруса й узбека. Жодного!

Далі наш учений пише, що внаслідок польської експансії малороський етнос “начал разделение на два субэтноса – надднепровский и надднестровский”. Згодом з’явився ще й “новороссийский” завдяки Потьомкіну. Цей регіон – “территории Одесской, Николаевской, Херсонской, Днепропетровской и Запорожской областей, со своим вариантом культуры, в гораздо большей степени напоминающей общерусский вариант, и своим смешанным украинорусским диалектом, – тем самым “суржиком”, с которым так страстно и безуспешно воюют украинские “просвиты” с дореволюционных времен и до наших дней”. Таким чином, суржик у його розумінні – це не покруч, а природний діалект.

“Между тем сложился пресловутый украинский национализм. Его родиной считают Галичину, находившуюся под властью Австро-Венгерской империи, но и здесь не все так просто. Русское население Галичины упорно отстаивало свою русскость, не отказывалось ни от своего имени, ни от своей культуры, ни от надежд на соединение со своим народом. Даже униатство было использовано русскими “королевства Галиции и Лодомерии” как крепость, ограждавшую их русскость”. Що правда, то не гріх. Ще Богдан Хмельницький заявляв царським послам: “Які ж ви руські? То ми руські, а ви – московити”.

“И тогда польскими и австро-венгерскими политиками было изобретено и запущено в гущу народа пресловутое “украинство”. Все делалось без особых затей – поступить в университет, получить церковный приход, стать даже самым низшим чиновником мог только тот, кто отказывался от имени русского и признавал себя украинцем”. Яке це далеке від правди, свідчить факт існування цілих сіл москвофільських, величезної фундації Качковського, яка видавала книги і пресу, та й попи на жебри не ходили, бо мали московські гроші.

“ Великий Бисмарк отчеканил формулу: “Могущество России может быть прервано только отделением от нее Украины”. И в конце XIX века началась мощная подпитка украинского политического движения в Галичине и усиленный экспорт его в Малороссию.

Все это привело к трагедии противостояния “русских” и “украинцев” в Галиции. Когда в 1914 году русские войска заняли Галицию, и она указом императора была присоединена к Российской империи, “русские” восприняли это как осуществление вековых чаяний своего народа”. Очевидно, на радощах попалили “Просвіти” й книгозбірні, а в музеях поробили конюшні.

“Но уже летом 1915 года наши войска были выбиты из Галиции, и с австрийскими войсками пришли “украинцы” (мабуть, з Марса. – Ю.В.). Началась дикая расправа, первый из тех геноцидов, которыми так богата европейская история XX века. Фактически в 1915-1916 на землях Червонной Руси шла гражданская война”.

Най тут Жуль Верн сховається. “А сотни тысяч беженцев, ушедших с русскими войсками? Так утверждалось “украинство” – в крови и прахе сожженных сел, в тифозных лагерях, из которых не успевали вывозить мертвых женщин, детей и стариков. А “великий гуманист” Иван Франко благословлял оружие легионеров и призывал их быть беспощадными к врагам “Украины”. В те годы слово “украинец”, ранее означавшее “пограничника”, сменило свое значение на “опричник”.

А далі наш фантаст описує, яким чином Україна нагарбала собі територій: “подобно тому, как территория Казахстана определялась тем, где когда-либо прошел верблюд, так и территория Украины – тем, где когда-либо продавалась горилка. С тех самых пор, начиная от Бисмарка и до сегодняшнего дня украинская политика Запада имеет своей целью отделение Украины от России с тем, чтобы этим действием максимально Россию ослабить. Именно эта неблаговидная роль молодого государства прежде всего предопределила массовое негативное отношение к нему русских людей. А усилилось это негативное отношение вследствие сложившейся в ней системы эксплуатации русского народа”.

І знову нас описують ліпшими, аніж ми є насправді. Бо тут ми вже виступаємо як колонізатори! А далі ще моцніше – імперіалісти! “Современная Украина, хотя в ней полностью отсутствуют данные для имперского развития, построена как классическая империя нового времени. В ней есть господствующий регион – Галичина – и есть колонии. Как ни странно, регион, объединяющий Украину в единое геополитическое целое – Малороссию – сам стал колонией, но колонией не экономической, а культурной, так сказать, “доминионом”. Но, как и каждая имперская схема, эта вызывает напряжение на всех уровнях. Колонии выступают против Галичины и Малороссии, Малороссия точит зубы на Галичину, и вместе с колониями обращает свои надежды к “официальному врагу” – России. Галичина остается в одиночестве и, естественно, пытается опереться на своего патрона – Запад. Его поддержка позволяет усиливать давление на протестующих – в мягкой форме – на Малороссию, более жестко и грубо – на Русский регион и Новороссию.

Положение Галичины ослабляется тем, что, создав мощные идеологические кадры, она не смогла создать равноценных управленческих кадров”. Цікавими є міркування автора про українську мову: “Самый острый вопрос культурной политики – языковой. Автор вырос в среде, в которой русский и украинский языки использовались в равной степени, но вынужден признаться, что украинский язык, используемый средствами массовой информации Украины, он не понимает. Об этом мелком факте не стоило бы и упоминать, если бы не то обстоятельство, что вместе с автором его не понимают почти четыре пятых населения Украины. Именно так. Вывод один – Украину пытаются заставить говорить на галичанском диалекте, малопонятном даже для малороссов, делая исконные диалекты (малороссийский, новороссийский “суржик” и литературный русский) маргинальными”. Можна тільки здогадуватися, яку українську мову чув автор у тій його “среде”.

І яким треба бути дауном, щоб видавати за “истинный украинский язык” примітивне наслідування вєлікого і могучєго! На завершення він віщує повний розвал України: “При окончательной утрате своих позиций на Украине Галичина, совершенно очевидно, выйдет из состава республики, либо объявив независимость, либо добившись конфедерирования. А это будет сигналом политического распада Украины. Что же тогда нам делать с ней? О Русском регионе – Донбассе и Крыме и говорить не приходится. Первая же просьба о возвращении в Россию должна быть удовлетворена. Сложнее с Новороссией и Малороссией. Видимо, наиболее удобным для обеих сторон будет их суверенизация: для Новороссии, – возможно, в форме федерации с Россией, для Малороссии – в форме конфедерации. Возможно, такое предложение покажется странным, ведь в массе наши люди являются сторонниками безусловного объединения. Но безусловное объединение, вполне возможное ввиду трудностей Украины, вряд ли будет выгодным для России. Вот уже три поколения малороссов воспитываются в духе “украинства”, а все мы знаем социологический “закон трех поколений” – пропаганда в течение трех поколений становится психологическим стереотипом.

Ну, а что касается Галичины, то двух мнений тут быть не может – пусть это осиное гнездо будет совершенно “незалежным”, без каких-либо связей с Россией и новой Украиной. Ее, конечно, попытается подобрать Польша, но быстро успокоится, поняв, что ей и с собственными-то проблемами не справиться. Хотят быть в Европе – пусть будут европейскими задворками. Единственное, что требуется решить, – обеспечение интересов российского внешнеторгового транзита через Львов не в ущерб интересам России и положение Закарпатья, которое в Галичине не пожелает оставаться ни в коем случае”.

POSTUP - ПОСТУП
№90 (748),
14-20 ЧЕРВНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Смерч над Україною
·Мільйон доларів за ліцензію
·В НОМЕРІ
·Ющенко привітав весь Львів

ПОГЛЯД
·Ви львівське телебачення дивитесь?
·Спогади про ЛТБ

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Таємничі смерті заробітчан
·Понтифіка поранив снайпер
·І вас порахують...
·Працівника СБУ звинувачують у вбивстві
·Пішоходи бояться підземних переходів
·Заступника міністра судять у Львові
·Пересядемо на велосипеди?

ПОСТУП В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ
·Православні говорять про єднання
·Естетика з дискомфортом і шармом
·УВС загрожує чистка
·Наша "Пісня серця" - одна з найкращих
·Концерт між двома Службами
·Кількість діабетиків зросте
·З"явився новий мистецький інститут

ПОСТУП З КРАЮ
·Мільйон доларів за ліцензію
·Суд над заколотниками чи грибниками?
·Аграрно-регіональне розлучення
·Омельченко обіцяє нові факти
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Фіаско місії Джорджа Тенета
·Скоп’є пропонує албанцям мирний план
·Європейське турне Буша
·Ірландцям не зупинити розширення
·Канада борониться від СНІДу

ТУРИСТИЧНИЙ ПОСТУП
·Обладунки туриста
·В Європи на даху

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Оманлива безпека RTF-файлів
·Частка SDRAM до кінця року впаде на 10%
·PC-NEWS
·Найменший у світі накопичувач
·ШКОЛА МОЛОДОГО ХАКЕРА

КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
·ХРОНІКА
·Заподіяв смерть братові
·Печінка і кури "вилізли боком"
·Провозять і наркотики, і "Мерседеси"
·Помер у відділку міліції

АРТ-ПОСТУП
·Сценічний ритуал: білим по білому
·Пам’ятник Великому циркачеві Володимиру
·Історичне середовище з пап"є-маше?

КІНОПОСТУП
·Реквієм для сну
·Основна кінотема сезону: наркотики
·Дженет Джексон: Я постійно думаю про секс
·У Сингапурі забороняють уже другий альбом Дженет Джексон

СПОРТ-ПОСТУП
·У тенісі грядуть великі зміни
·ФК "Львів": серія поразок триває
·СПОРТ-БЛІЦ
·"Динамо" чи "Шахтар"?

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР