Спогади про ЛТБ
МЕЛЬНИК
Можете вірити чи ні, але ні за Найяснішого цісаря, ні за ІІ Речі Посполитої жодного телебачення в Королівському столичному місті Львові ще не було. Народ розважався, ходячи до театрів та на фестини, на футбол чи на різні віча і здвиги, до кав’ярень та кнайп, до парків і “танцювальних чи руханкових городів”, на редути чи “Східні торги”. Народ спацерував по Академічній та ходив щонеділі до церков і костелів. Трохи пізніше з’явилися кінематограф і радіо, однак народжуваність залишалась високою, бо електрика була дорога і люди рано лягали до ліжка.
Щойно 1957 року, до 40-х роковин “Великого Жовтня”, у Львові з’явилась телевежа на Високому Замку, а під нею студія телебачення. Телеприймачі були ще виключно лампові. Перші моделі “КВН” мали екран завбільшки із поштову картку, а перед ним велику скляну лінзу, заповнену дистильованою водою.
Телевізори наступного покоління – “Рубін”, “Рекорд”, “Львів” – мали вже значно більші екрани, тому лінз уже не потребували. Спочатку за володіння телевізором, а також радіоприймачем збиралась абонентна плата. По помешканнях ходили навіть спеціальні інспектори, щоб виявляти незареєстровані приймачі.
Коли такий інспектор заходив до будинку, в багатьох квартирах телевізори та радіоли ховали до шафи чи під ліжко, хоча не завжди встигали поховати антени.
Спочатку телевізори в місті, не кажучи вже про села, були рідкістю. Тому часто сусіди ходили до власників телевізорів, щоб оглянути якийсь фільм чи футбольний матч, приносячи при цьому часом пляшку, і поволі перегляд телепрограм переростав у гостину.
Спочатку виключно програми Львівського телебачення передавали переважно українською мовою, що було чинником підвищення статусу нашої мови у зрусифікованому у 50-х роках Львові. До 70-х років телебачення було лише чорно-білим, лише потім з’явився колір. Щодня, окрім четверга, бо тоді для телевізії був вихідний, надавалось кілька годин програмного продукту Львівського телебачення, а до того художні чи короткометражні кінофільми, переважно російською мовою. Українською надавались лише фільмовані вистави на кшталт “Сватання на Гончарівці” та київська кінохроніка. На загал, до 70-х років, поки СРСР не підписав конвенції про охорону авторських прав, по телебаченню часто транслювалось багато закордонних фільмів. А щосуботи був концерт на замовлення, у якому часом проскакували довгоочікувані ролики із “закордонною естрадою”.
Із 1962 року Львівське телебачення було підключене до київського та московського, і відтоді на екранах з’явились “Телевизионные новости”, “Голубой огонек”, “КВН”, трансляції футболу та хокею, які з ефірного часу потрохи відтісняли продукцію Львівської телестудії. Згодом київське телебачення (УТ) виділилось на окремий канал, потім з’явилась друга програма Центрального (московського) телебачення, і для ЛТБ залишалось по дві-три години не найкращого ефірного часу.
Свій зоряний час Львівське телебачення переживало у квітні-травні 1990 року, коли в прямому ефірі транслювались сесійні засідання Львівської обласної Ради народних депутатів першого демократичного скликання. Тоді і мені випала нагода трохи похизуватися перед камерами і стати такою собі “телезірочкою”, яку впізнавали незнайомі люди на вулицях. Обласна рада вже навіть тоді пробивала ідею переведення ЛТБ на окремий канал і трансляції його на всю Україну. На жаль, для того не вистачило фінансових й адміністративних ресурсів, та і художній рівень провінційної радянської телевізії не зміг достатньо піднятись, щоб ЛТБ змогло витримати конкуренцію на ринку телепрограм.
Той ринок, тобто право глядача вибирати собі те, що він бажає дивитись на своєму домашньому екрані, з’явився у Львові ще у 60-х. Бо вже тоді можна було “ловити” польське телебачення. Тепер вибір набагато більший, і ЛТБ явно пасе задніх. Навіть свої програми передач не вважає за потрібне вчасно передати до преси.
Серед львівських телевізійників є чимало непоганих режисерів, журналістів, операторів... Однак виглядає, що вічно бракує коштів, і, що гірше, керівництво ЛТБ занадто залежне від виконавчої влади, тому “самоцензура” увійшла в конфлікт із творчістю. А без свободи думки, навіть якщо її обмеження “освячується” найблагороднішими ідеалами, неможливо створити якісний телевізійний продукт.
Тим більше, що керувати телебаченням у нашому Львові нещодавно ставили навіть колишнього керівника від ідеології міському КПРС, соратника сумнозвісного Адама Мартинюка – того самого, що 13 років тому забороняв установчі збори Товариства рідної мови ім. Т. Шевченка.
Тому так рідко з’являється бажання перемикати свій телевізор на 12-й канал...
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
