Реквієм для сну
Для тих, хто любить сильні відчуття і по-справжньому альтернативне кіно
СТРАШИЛКИ
Наталка СНЯДАНКО, Варшава
(Requiem for a Dream, США, 2000. Реж.: Darren Aronofsky.
У рол.: Ellen Burstyn, Jennifer Connely, Jared Leto, Marlon Wayans, 102 хв.)
“Після перегляду цього фільму ти вже не будеш тою самою людиною”, – зазначається у програмці, яку ви отримаєте при вході до кінотеатру і неуважно запихаєте до кишені, обіцяючи собі почитати її після перегляду. Ви – постійний шанувальник кіно, вважаєте себе авангардистом, людиною з нетрадиційними смаками, і вже знаєте режисера фільму Даррена Аронофовськи за стрічкою p,
а студію Gutek Film за іншими альтернативними кінопроектами та за інтернетівською адресою www. gutekfilm. com.pl. Отже, ви вважаєте себе до всього готовим. Почина-
єте їсти свій поп-корн і сміливо розслабляєтеся після важкого трудового дня.
Але дуже швидко ваші ілюзії зникнуть разом із бажанням їсти поп-корн. Якби у кінотеатрі під час перегляду можна було читати, ви тремтячими руками витягли б програмку і дочитали, що ця стрічка викликала дискусію в американських ЗМІ про те, що можна, а що не варто показувати на кіноекрані.
Отже, цитуючи одну із рецензій: “У своєму другому фільмі Аронофовськи відкриває темний бік мрій. Показує їх деструктивну і узалежнюючу природу, ставить під питання найдорожчий архетип Америки – країни, збудованої на мріях”.
Найяскравіша роль у цій стрічці, безумовно, належить Еллен Барстін, за що вона і було номінована цього року на “Оскара” у категорії “найкраща акторка”. Стара самотня жінка, чоловік якої помер, а син живе власним життям, мріє знятися у ток-шоу, своїй улюбленій телепередачі. І от одного разу їй дзвонять з телебачення і повідомляють, що вона виграла конкурс, і тепер її покажуть в одній із передач. Мрія от-от здійсниться. Щастю жінки немає меж. Існує тільки одна проблема. Вона не уявляє себе перед камерою інакше, як у червоній сукні, тій самій, у якій вона була на випускному вечорі сина. Сукня перебуває у чудовому стані, чого не скажеш про талію героїні.
І вона приймає мужнє рішення: схуднути за рекордно короткий термін. Але це виявляється не таким простим завданням. Жорстока дієта виявляється надто суворим випробуванням. Жінка намагається сконцентруватися на черговому ток-шоу, але холодильник переслідує її голодну уяву і думати вона може тільки про їжу. І тоді доброзичлива сусідка радить сходити до лікаря і почати пити піґулки для схуднення.
Результати перевищують всі сподівання. Втрачаючи зайві кілограми, героїня перебуває у піднесеному настрої, відчуває себе молодою і енергійною, і тільки її син, що заходить в гості, помічає дивний скрип зубів матері. Він розуміє, що це може означати тільки одне: “піґулки” виявилися звичайними наркотиками, без яких його мати тепер вже не зможе жити. Він намагається переконати її кинути небезпечну “дієту”, але мрія про червону сукню виявляється сильнішою.
Поступово жінці доводиться пити все більші дози піґулок, бо менші вже не діють, вона почуває себе щораз гірше, але лікар не реагує на її скарги. “З вагою все гаразд”, – такий його лаконічний діагноз. Тут і починається частина для найвитриваліших. Холодильник раптом стає рухливим і загрозливо насувається на жінку, всі інші предмети в квартирі теж набувають фантасмагоричного вигляду і весь цей деліріум знятий настільки правдоподібно, що починаєш хапатися за бильця крісла і хочеться вибігти з кінотеатру. Її забирають у лікарню, коли вона з піною біля рота вривається на кіностудію і починає вимагати зняти себе у ток-шоу. На ній – та сама червона сукня, пошматована і брудна, вона звисає, мов шмата, з худого і і виснаженого тіла жінки.
Син героїні разом із своєю дівчиною – любителі кокаїну. Вони вважають себе у безпеці, бо в будь-який момент можуть відмовитися від кайфу. Вони навіть починають заробляти на продажу наркотиків непогані гроші. Але от настають важкі часи, і дістати наркотики стає неможливим у цілому місті. Описувати жахіття, якими супроводжуються маніакальні пошуки героїв, – справа невдячна.
Особливо після перегляду вишуканого візуального ряду стрічки, зробленого дуже майстерно і ефектно. Ідеальним доповненням до нього є звукова доріжка, електронна музика у виконанні групи Kronos Quartet.
Процитую ще одну рецензію: “Аронофовськи створив видовище, від якого перехоплює подих. Для цього він використав чимало засобів: розділений навпіл екран, кожна з половин показує іншу картинку, чорно-білі вставки. Сцени, зняті і сповільненому або пришвидшеному темпі, сонні острівні краєвиди.
Аронофовськи не боїться запозичень від інших експериментаторів і одночасно надає стрічці свого власного, неповторювального стилю. Під час перегляду стрічки складається враження, що якийсь невблаганний ритм визначає чергові стадії падіння героїв (...) Ця стрічка буде стресом для глядачів, які звикли до пласких та іронічних американських фільмів. Темою “Реквієму” є свобода і ціна, яку потрібно заплатити за втечу від реальності”.
А до дискусії про те, що не варто показувати на екрані, хочеться додати одне. Цей фільм справді дуже важко дивитися, він надовго залишає після себе важке і гнітюче враження і перегляд цей не має нічого спільного із розривковим поїданням поп-корну. Але показувати такі речі не лише можна, це потрібно робити в примусовому порядку, в школах, в кінотеатрах, всюди, де це можуть побачити потенційні і не лише потенційні наркомани. Ефект шоку, який викликає цей фільм, однозначно примушує задуматися. Задуматися значно серйозніше і глибше, ніж інформація про коня і краплю нікотину.
Тим більше, що крім морально-виховного ця стрічка має ще й дуже високу мистецьку цінність. Обов’язково подивіться, якщо матимете нагоду.
|
|
