Печінка і кури "вилізли боком"
КОНТРАБАНДА
Зоряна ІЛЕНКО
До вісімнадцяти місяців позбавлення волі із конфіскацією майна засудили львівського бізнесмена. Так трапилося, що в грудні 1998 року на придбання волової печінки він уклав усну угоду із польською фірмою “Poland serwis”, яка розташована в місті Ґдиня. Як з’ясувало слідство, гроші за волову печінку було перераховано через американську фірму “Worldwide Nova Ass Inc”, загалом за неї було заплачено 13,4 тисяч доларів.
Через два місяці до Речі Посполитої бізнесмен відправив вантажний автомобіль “Івеко”. Отримавши в порту Дальморс 22,6 тонн потрібного продукту, водій “Івеко” вранці 22 лютого 1999 року повернувся в Україну. Вже звідти особисто сам бізнесмен супроводжував “Івеко” до Нового Яричева, оберігаючи авто від прискіпливих автоінспекторів. Таким чином, бізнесменові вдалося ввезти в Україну партію печінки, не заплативши державі 62,4 тисяч гривень.
Зважаючи на доволі непогану “оборудку”, бізнесмен вирішив укласти угоду з іншою фірмою – “Hudson and Associates” (до речі, також американською) на придбання майже 40 тонн курячих четвертинок. Оминувши українські фінансові установи, бізнесмен в один із банків у Польщі на рахунок постачальника вніс готівкою 22,7 тисяч доларів. Без сплати мита і ПДВ курячі четвертинки знову в’їхали на територію України. Щодо осіб, які допомагали перетнути кордон без жодних проблем, то їх справу розглядають в окремому провадженні.
В обвинувальному висновку кримінальної справи, яку податківці порушили проти львівського бізнесмена, вказано, що він, будучи директором ПП “Сура”, у групі невстановлених осіб (матеріали щодо них виділено в окреме провадження) умисно ухилявся від сплати податків та інших обов’язкових платежів. Цікавий той факт, що вантажівки з продуктами з’їжджалися на подвір’я невеличкої фабрики в Новому Яричеві. Все відбувалося доволі незрозуміло: між усіма цими вантажівками ходили заклопотані люди з “мобільниками” і керували процесом перекидання ящиків, в яких невідомо що зберігалося.
Як з’ясувалося пізніше, в Новому Яричеві, на території тієї самої фабрики, горе-комерсанти влаштували своєрідний перевалочний пункт контрабандного краму.
Директор підприємства стверджував, ніби договору на оренду подвір’я ні з ким не підписував і знати не знає, що вантажно-розвантажувальні роботи вирували там із самого ранку 22 лютого 1999 року. До речі, це був не вихідний, а робочий день.
Львівський бізнесмен до початку судового засідання кілька разів змінював покази. В ході попереднього слідства він розповідав, начебто “Сура” іноді торгувала курячими четвертинками, але отриманими лише за угодами з Києва чи Запоріжжя. Крім того, він висував версію, що, ймовірно, хтось із конкурентів міг скористатися його фірмою як прикриттям і оформити на приватне підприємство документи на контрабандні курячі четвертинки. Згодом же, опинившись у ролі звинувачуваного, підприємець почав усе заперечувати. Мовляв, до транспортування контрабандних курячих четвертинок і печінки не має жодного стосунку. Контрактів ні з ким не підписував. Ніде не був і нікого не знає.
Правда, зовсім інше свідчили на суді водії, яких відряджали до Польщі за м’ясопродуктами. Директор із фінансових справ товариства “Poland serwis” також вказав, що знає підприємця-львів’янина. Те саме підтвердили і працівники СП “Сокальський звіроплемгосп”, де комерсанти винаймали холодильний ангар для тимчасового зберігання м’ясопродуктів.
Як було з’ясовано на судовому засіданні, бізнесмени користувалися послугами приватників із власними вантажівками. Це дало деякі переваги для фірми, котра намагалася уникнути оплати податків. Фірма не створювала свого автопарку, а відтак, зважаючи на це, вона не витрачала засобів для його утримання. Крім цього, “одноразові” водії потребують лише оплати, і не завжди намагаються “пхати носа” у справи фірми, коли їм заплатили за конкретну роботу.
|
|
