|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Світ музичних образів Юрія ЛисиченкаПІАНІСТЯким ГОРАК
Львів’янин родом, а нині – доцент московської консерваторії, піаніст Юрій Лисиченко у широкій концертній діяльності не забуває рідного міста. Кожний схвильований і високопоетичний його виступ завжди бажаний і очікуваний на львівських музичних фестивалях, багатий на свіжі творчі думки та ідеї, тож тепло і з цікавістю сприймається музичними шанувальниками. Репертуар Юрія Лисиченка воістину неосяжний. Виконавши за час своїх виступів у Львові вже доволі значний масив фортепіанної літератури, піаніст жодного разу не повторив не те що бодай однієї програми, але навіть і окремого твору. Вже прозвучали його сольні монопрограми зі сонат Л. Бетговена, фортепіанних фантазій, творів Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Р. Шумана, Й. Брамса, кілька презентабельних концертів з оркестром (серед них концерти Р. Шумана, С. Рахманінова). Це свідчить про бажання виконавця шукати творчого самовияву в музиці різних епох, різних творців – і постійно поновлювати й збагачувати свій репертуар. Тяжіючи до універсальності репертуару, Ю. Лисиченко є, однак, виразно романтичним піаністом: ліризм натури, схильність до буремного патетичного пориву, домінування чуттєвості, особистісність і певна камерність висловлювання (не дарма він надає перевагу сольним програмам, а не виступам з оркестром) – все це імпонує виконавській натурі піаніста у музиці європейського романтизму. Творів з цієї епохи у його репертуарі найбільше. Якнайкраще сприяють такому амплуа і якісні характеристики його виконань – особлива інтимна барва звуку, фантастичне володіння мистецтвом педалізації, настроєвість і самозаглибленість. Найбільш тонко і ефектно ці якості реалізуються ним у тих романтичних опусах, де треба випукло відтворити мозаїку різнохарактерних мініатюр-замальовок (портретів). Останнє найбільш сильно вдалося відчути у сольному концерті Юрія Лисиченка. Не маючи жодної монографічної назви, програма складена з трьох творів – “Сонатіни” М. Равеля. “Крейслеріани” Р. Шумана та “Картинок з виставки” М. Мусоргського, – була об’єднана власне тою мозаїкою характеристичних мініатюр – чи то картин Гартмана, покладених в основу твору М. Мусоргського, чи то ексцентрик гофманівського капельмейстра Крейслера у циклі Р. Шумана. Навіть “Сонатіна” М. Равеля, яка дещо вирізняється через неокласицизм концепції сонатного циклу,— все одно, вона своєю мініатюрністю, прозорістю імпонувала програмі. І Ю. Лисиченкові вдалося майстерно відтворити все багатство тої галереї образів, при чому важливими в інтерпретації були не стільки “натуральністичність” зображуваного, скільки вельми поетичне відношення до образів (показові з огляду на це виконання п’єс “Хижки на курячих лапках”, “Балет невилуплених пташат”, “Бидло” з циклу М. Мусоргського). При цьому кожний образок піаніст інтерпретує, розгортає в часі перед слухачем неквапно, ніби створюючи ті образи разом з композитором наново, даючи можливість слухачеві “посмакувати” деталі (як у другій, четвертій, шостій та восьмій п’єсах циклу Р. Шумана). Приворожена і підкуплена чаром поетичності й характеристичності виконання, чисельна публіка змусила піаніста до надпрограмних додатків. І навіть у тих додатках, складених із творів російських композиторів, піаніст не відступив від заданого програмою принципу яскравих характеристичних замальовок: це трагічні дзвони і апокаліпсичні картини воскресіння мертвих у знаменитій прелюдії cis-moll С. Рахманінова, чи ті ж дзвони, але вже радісні, апофеозні у його ж прелюдії B-dur, чи примхливість і навіть манірність мазурки О. Скрябіна. Усе це разом створювало чарівний світ витончених, поетичних мініатюр, а творцем того світу став піаніст Юрій Лисиченко. |
|
|
