|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Олександр Фільц: "Самогубство - це прояв слабкості"Розмова нашого кореспондента із віломим психіатром про проблему самогубстваАВТОРИТЕТНО
Про самогубство говорити якось не прийнято. Але ж у всі часи були люди, які добровільно позбавляли себе життя. А зараз ця проблема на часі – за даними ВООЗ, самогубства вийшли на четверте місце в світі як причина смерті і поступаються лише серцево-судинним та онкологічним захворюванням. Ми вирішили обговорити цю проблему із авторитетом, завідувачем кафедри психіатрії і психотерапії Львівського медунівнерситету, професором Олександром Орестовичем Фільцом. – Олександре Орестовичу, усі ми живемо в суспільстві, яке тривалий час характеризується нестабільністю. З огляду на це чи можна сказати, що на сьогодні у Львові й області спостерігається зростання кількості самогубств? – Ні, такого сказати не можна. То є, радше, враження, аніж факт. Просто сьогодні про це більше пишуть, говорять, на це звертають увагу. Слід зауважити, що самогубство дуже специфічно оцінює церква. Воно вважається одним з найбільших гріхів. У зв’язку з тим, що західний регіон є більш релігійно свідомим, зокрема греко-католицька віра тут має глибокі корені і традиції, то й рівень самогубств, за статистичними даними, тут є нижчий, ніж деінде в Україні. – Самогубство є ознакою мужності, чи, радше, навпаки, слабкості людини? – У 99 відсотках випадків це є все-таки прояв слабкості. Адже суїцидальний учинок указує на те, що людина неспроможна розв’язати ситуацію у реальному житті і таким чином прагне уникнути її, втекти від неї. – Чи можна вважати, що людина, яка робить спробу самогубства, має якісь психологічні проблеми чи психічні відхилення? – Ця дискусія стара як світ. Чи можуть люди, які не мають психологічних проблем, просто покінчити з життям, тому що воно втратило сенс? Вряди-годи з’являються думки про те, що можуть бути випадки самогубства, спричинені втратою сенсу в житті. Але я хочу сказати не як психіатр, а опираючись на загальногуманістичну позицію – втрата сенсу – стан, аномальний для людини. – Але думки про самогубство, зазвичай, виникають, коли людина перебуває у критичному стані... – Будь-яка криза вибиває людину з рівноваги. Психологічно вона реагує на це втратою власне сенсу, надії, депресією, відчуттям безвиході, пустки або складнішими хворобливими переживаннями. – У якому віці існує найбільший суїцидальний ризик? – У період дозрівання, у пізньому підлітковому віці (16-21 рік). Прийнято також уважати, що є кризи дорослого віку: у жінок – 36-40 років, мужчин – 40-45 років. Це час, коли треба повністю переорієнтовуватися на самостійне життя. У такому віці люди часто втрачають близьких, дорогих людей, які були своєрідним захистом від суїцидального ризику. – Які ж основні причини самогубств? – Вони мать глибинно-психологічний характер. Скажімо, підлітковий вік сам по собі додає факторів ризику. Підліток чи доросла людина у кризовому віці повинні відповісти собі на запитання: хто я? чого я хочу? як я маю жити на світі? У підлітковий період ці думки особливо загострені, бо людина лише “стартує”. Як розчарування, так і захоплення тоді є дуже сильними і можуть мати різні наслідки. Трапляється, що і конфлікти з батьками спричиняють думки про самогубство. – На Заході відомий феномен так званих “кластерних самогубств”, таких, які зумовлені переглядом відповідних сюжетів у кінофільмах. Наскільки воно має місце у нас, зважаючи на засилля низькопробної телепродукції насильницького характеру? – Я не знаю таких випадків. Тобто у нас немає спеціальних даних із цього питання. Напевно, воно має вплив, але чи настільки великий, щоб призводити до якихось масових зрушень у психіці молоді?.. – Що в нас робиться для попередження самогубств, окрім того, що діє телефон “Довіра” – 058? – Уже те, що у Львові є такий телефон, який успішно працює упродовж кількох років, – дуже позитивно. Фахівці і волонтери, які там працюють, мають спеціальну підготовку. Для цього до Львова приїздили тренери, проводили навчання. Телефон є дуже помічним для тих людей, які вагаються, хочуть прийняти рішення або, принаймні, думають на цю тему. Очевидно, що було би дуже добре, якби була у Львові і кризова порадня. Її відсутність зумовлена значною мірою інертністю влади. Уважається, що такі кризові стаціонари можуть собі дозволити заможні спільноти. Але це не так. – Чи допомагають якось у нас тим родинам, у яких таки сталося таке лихо? За кордоном подібна психологічна допомога, як відомо, дістала назву “поственція”. – Очевидно, що вона потрібна і в нас. Але це питання є дуже непростим. Адже для цього потрібні фахівці. Окрім того, має бути відпрацьована система підтримки і допомоги таким сім’ям, щоб люди знали, що в будь-якому випадку вони можуть звернутися за психологічною підтримкою і отримають її. Розмовляла Галина ПАЛАЖІЙ |
|
|
