Ялтинський перерозподіл
ПОРТНИКОВ
Слово “Ялта” однозначно сприймається в контексті післявоєнної цивілізації як місце перерозподілу. Маленьке курортне місто у Криму, для радянських людей радше побутове, ніж романтичне, для цілого світу було місцем, де спочиває сама Історія. Тому коли п’ять президентів колишніх радянських республік зібралися у Ялті, щоби проголосити ГУУАМ міжнародною організацією, багато хто намагався побачити у цьому новий перерозподіл сил на пострадянському просторі, виклик Росії, вирок СНД тощо. Однак насправді ГУУАМ – радше просто дискусійний клуб, в якому немає Путіна, однак усі добре пам’ятають про його існування... Це навіть не антиросійська група у СНД на початку 90-х, до створення якої доклав так багато зусиль Леонід Кравчук. Це просто дискусія лідерів, ще здатних пручатися російському впливу настільки, щоби не входити до химерної Євразійської економічної спільноти.
З часу створення ГУУАМ пройшло вже багато часу. І коли його лідери вирішили все ж таки проголосити аморфне утворення організацією, виявилося, що вони не бажають сваритися із Росією... ГУУАМ було створено до “касетного скандалу” Україні, до появи ісламських бойовиків в Узбекистані, до перемоги комуністів у Молдавії, до відновлення мирного процесу між Вірменією й Азербайджаном, до запровадження Росією візового режиму на кордоні з Грузією. Як на мене, не треба пояснювати, чому все це реально посилює російські позиції в кожній із країн – членів ГУУАМ. До того ж нова організація хворіє практично на всі есендівські хвороби. Вона занадто декларативна, занадто неконкретна, занадто амбіційна й занадто загадкова – для чого все ж таки її створили? Як і СНД у перші роки свого існування, ГУУАМ також сподівається на нових членів – тоді він не нагадуватиме Радянський Союз. Однак ані Румунія, ані Болгарія не прийдуть до цього союзу просто тому, що ці країни все ж таки сподіваються, що їх колись візьмуть до Європейського Союзу.
Сама ідея об’єднання за колишніми радянськими кордонами є хибною – цього досі не можуть зрозуміти ні в Україні, ні в Росії. Радянський Союз був безліччю різних світів, штучно об’єднаних найпередовішою ідеологією після розпаду Російської імперії.
Насправді після краху СРСР колишні радянські республіки мали б не тулитися одна до одної у сподіванні, що сусіди краще її зрозуміють, а шукати собі друзів за географічними, політичними, економічними ознаками. Місце України логічно було б тоді не в ГУУАМ, а у Вишеградській групі – однак ми були занадто зайняті з’ясуванням стосунків у СНД, щоб це зрозуміти. Звичайно, тоді довелося б не підписувати хартії і боротися за приїзд до Києва аж самого Бориса Миколайовича Єльцина, а здійснити в країні структурні економічні перетворення і розпочати переговори з Євросоюзом і НАТО про приєднання до цих організацій – єдиних, які можуть гарантувати своїм членам сталий інвестиційний клімат. Українська еліта вибрала найпростіший варіант розвитку – ми й досі продовжуємо самі для себе вирішувати, чи ми з Москвою, чи ми проти Москви, хоча нормально було б, якби ми існували, як уся інша Європа, яка згадує про Росію тільки тоді, коли там президент іде у відставку, коли стріляють по парламенту у Москві чи по президентському палацу в Грозному...
Ми теж могли б тільки цим і цікавитися, ще й маючи перед Європою перевагу – можемо читати Толстого і Достоєвського в оригіналі, а цьому позаздрить будь-який освічений європеєць! А так ми далі будуємо ГУУАМ, російською читаємо бульварну пресу або слухаємо п’яні пісні й переконуємо самі себе, що ніколи з багнюки цього простору жебраків не виберемося, бо дуже вже багато заборгували головному жебракові...
Віталій ПОРТНИКОВ,
Москва
|
|
