|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Нерішучий український Гамлет Віктор ЮщенкоРізні політичні сили України прагнуть бачити екс-прем"єра своїм лідеромПОГЛЯДКость БОНДАРЕНКО
“Ну що, “кинув” вас Ющенко?” – саркастично запитують націонал-демократів та прихильників опозиції при зустрічах їх політичні суперники. Націонал-демократи замість гідної відповіді озлоблюються і починають шукати причини нелюбові до них з боку Ющенка. А основна причина того, що Ющенко нині не грає за сценарієм, накресленим націонал-демократами, – у тому, що це середовище намагалося мати справу не з політиком Віктором Андрійовичем Ющенком, а з міфом про Ющенка. Націонал-демократи хотіли бачити Ющенка-патріота, Ющенка – надію нації – і вони бачили бажане в численних жестах колишнього прем’єра. До слова, Ющенко гарно виглядає у козацькому одязі і з шаблею у руках, вміє хреститися і взагалі відповідає образу такого собі “сувенірного українця” – але цього явно замало, аби стати повноцінним лідером нації. Для цього потрібна воля, якої Ющенкові бракує і яку він заміняв волею Вадима Гетьмана, Юлії Тимошенко, а віднедавна – Івана Плюща. Ще однією вадою націонал-демократів стало те, що вони кинули всі сили на “розкрутку” Ющенка, не залишивши в резерві жодної запасної фігури, яка була би “розкрученою” не меншою мірою, ніж Віктор Андрійович. Цей фаталізм, з яким велася останні кілька місяців агітація за Ющенка (“Ющенко або смерть”), просто вражає. Вразив цей фаталізм і самого Ющенка – він, з одного боку, перестав критично сприймати дійсність, а з іншого – почав сприймати націонал-демократів як вірних гвардійців, які і так нікуди не подінуться, а виконуватимуть ті функції, які їм буде відведено. Реальний же Ющенко опинився у ролі такого собі “буриданового осла”, який, як відомо, так і не вибрав між двома копицями сіна. У цьому випадку Ющенко вибирав між іміджем “рятівника нації” та іміджем “прагматичного політика”. До першого іміджу його підштовхували націонал-демократи, до другого – Іван Плющ. Перед першими він мав моральні зобов’язання, до Плюща він тяжів ментально. І одним, і другим робилися певні натяки і двозначності. Ні одні, ні другі не отримали ствердної відповіді. Розв’язка настала сама собою: Ющенко, який раніше говорив про необхідність широкої демократичної коаліції, раптом заявив, що йтиме до парламенту по одному з одномандатних округів у Центральній Україні. Правдоподібно – на Черкащині. Я навіть ні на мить не сумніваюся у тому, що Ющенко доволі легко пройде до майбутнього парламенту. Проте чи не стане ця перемога для самого Ющенка пірровою перемогою? Погляньмо уважніше на ситуацію, що нині склалася. Віктор Ющенко на сьогодні – екс-прем’єр-міністр, який більшості запам’ятається не так завдяки реформаторській риториці, як завдяки популярним крокам – погашенню заборгованостей, підняттю пенсій та заробітних плат бюджетникам. Народ у нас простий: йому підніми зарплату – він це вважатиме реформою, забери частину грошей – це сприйметься як криза. Але Ющенко сам є частиною Системи – звідси й таке шанобливе ставлення до Леоніда Кучми, і безсилість перед олігархами, які так само є необхідними елементами Системи. На це не раз вказували оглядачі і політологи. Але націонал-демократи, ніби й розуміючи це, сподівалися, що Ющенко здатен на рішучий крок. Насправді ж жодних кроків не відбувається, а позиція Ющенка все більше нагадує гамлетівські вагання to be or not to be. Прийшовши у парламент за мажоритарним округом, Ющенко поставить себе на один рівень з іншими 449 народними депутатами. Націонал-демократи візьмуть значну кількість голосів – але явно недостатню для того, аби формувати більшість. З Ющенком вони могли би претендувати мінімум на 20% голосів. Плюс 10% голосів Юлії Тимошенко. Плюс 8% соціалістів з Морозом. Плюс мажоритарники. У сумі виходить сила, не рахуватися з якою – неможливо. Ющенко міг би отримати таку солідну підтримку, такий стартовий майданчик на наступні президентські вибори, який іншим може тільки снитися. Дійсно, нині рейтинг Ющенка є доволі високим. Але кожен день бездіяльності – це розчарування десятків і сотень виборців, це мінус кілька десятих відсотка у рейтингу. А відсотки, як і гроші, люблять, аби “копієчка до копієчки”. Невже економіст Ющенко про це забув? Більше того – обираючи своїм покровителем Івана Плюща, Ющенко ризикує опинитися в компанії з тими, хто голосував 26 квітня за його відставку: Народно-демократичною партією, Партією регіонів України та Аграрною партією, яка вже уклала блок з азаровцями. Цей варіант розглядається як спроба створення українського варіанту “Медведя”. От тільки можна засумніватися у тому, що Ющенкові відведено роль Путіна. Невідомо, що замислив сам Плющ: створити широкий рух, який приведе у 2004 році Ющенка і його команду на президентських виборах до влади, а державу – до дієвих і ефективних реформ, чи самому стати президентом у 2004 році (він вже одного разу отримав свої 1,29% голосів), чи привести до влади іншу політичну силу та дискредитувати ім’я Ющенка? Висновки можна робити поки що лише за вчинками Віктора Ющенка: він зробив свій вибір, і, як виглядає, доволі хибний. Крім того, такий крок Ющенка грає на руку ще одній особі – Леонідові Кучмі. В інтерв’ю, яке Віктор Андрійович дав нещодавно “Українській правді”, він і далі виступає за широку коаліцію – але водночас говорить, що йтиме за мажоритарним округом. Політична еклектика Ющенка вражає: він хоче бути добрим з усіма, і тому хоче об’єднати в одній команді Пустовойтенка, Гладія, Азарова, Пинзеника, Удовенка, Костенка і Славу Стецько. Що це, як не варіант оновленої “Злагоди”, якій хочуть додати дещо демократичного іміджу? Але всі пам’ятають, як спрацювала “Злагода” на виборах 1999 року: вона фактично перетворилася на “п’яте колесо” олігархічного воза. А що стосується сарказму недоброзичливців і питання про те, чи “кинув” Ющенко правих – відповідь може бути одна: патріотична коаліція націонал-демократів відбудеться – з Ющенком чи без Ющенка. Але Ющенка відверто шкода: маючи такий чудовий стартовий капітал, він ризикує залишитися в українській історії таким собі Гамлетом, який вічно вагається, мучиться сумнівами і робить по-чоловічому справжній крок один лише раз – перед смертю. У випадку Ющенка – боюся, що перед повільною політичною смертю. |
|
|
