|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Нам нікуди дітись від "Лебединого озера"До виходу на екрани британського фільму "Біллі Елліот"ДОБРЕ КІНОМарко ГОРІШНІЙ
Фільм про балет просто не може йти під іншу музику, крім “Лебединого озера”. Це стосується і найкращого (за визнанням критиків та глядачів) британського фільму року, “Біллі Елліот”. Утім, як додаток звучить T-REX. Як мінімум одне із двох – Чайковський або T-REX – відгукнеться в серцях глядачів. Випадок “Біллі Елліота” нагадує про останній британський хіт – про “Чоловічий стриптиз” (Full Monty). Нічого в ньому начебто особливого не було – звичайне кіно. Однак неповторний дух провінції – не старої затишної провінції із декоративного “Шоколаду”, а гротескних фігур “маленьких людей”, що мріють про красиве життя, роблять фільм зворушливим та зрозумілим для всіх категорій публіки. Тим більше, що його основна теза – відвага у творчості допоможе перебороти будь-які перешкоди. “Біллі Елліот” – фільм на ту ж саму тему, тільки в іншому жанрі: не комедія, а мелодрама. І в цьому принципова різниця. Секрет фільму в тому, що глядачеві до самого фіналу він здається незвичайним, хоча, по суті, залишається цілком передбаченою історією. Справді, так само, як у любовній мелодрамі в останньому кадрі герої повинні з’єднатися в поцілунку, наприкінці “Біллі Елліота”, сентиментального фільму про творчу кар’єру, ця кар’єра повинна зреалізуватися. Власне, не треба бути глибоким аналітиком, щоб це зрозуміти вже десь на десятій хвилині фільму. Однак усвідомлення повної передбачуваності не заважає сприймати стрічку як зворушливе видовище, що змушує глядача пустити сльозу. Чим це пояснити? Все дуже просто: глядач тужить за так названою душевністю, апофеозом котрої багатьом бачиться старе радянське кіно. “Біллі Елліот” витриманий цілковито в цьому дусі. Можна уявити собі, як у радянській “глибинці” простий сільський хлопчик, замість того, щоб працювати в колгоспі і мріяти про звання першого тракториста на селі, вирішує присвятити себе балету. Усі над ним сміються, і тільки балетний педагог сприймає дивну мрію серйозно. Замініть колгоспників шахтарями, а радянську “глибинку” – англійською, і ви уявите собі, що таке “Біллі Елліот”. При цьому навіть будете знати, чим він закінчиться: шахтарі забудуть про страйк і почнуть обійматися, радіючи з успіху маленького Біллі (якого дотепер вважали початкуючим педерастом). “Біллі Елліот” – проста варіація сюжету “Бридкого каченяти”. Казка геніального Андерсена діє безвідмовно – у кожному живе нездійснена мрія про приховані крила, про не помічену до пори до часу лебедину красу. Існують два відомі способи вивільнення цієї краси: кохання і творчість. У “Біллі Елліоті” пропонується ідеальний варіант: творчість як життєвий метод, як спосіб існування, природний, вроджений. Режисер-дебютант Стівен Далдрі шукав і знайшов героя, для якого танець – природний стан душі, а потім зміг показати це на екрані. При всій шаблонності сюжетної канви настільки високий рівень вдалої візуальної реалізації непростої ідеї не може не вражати. У “Біллі Елліоті” танець – пряме і просте втілення ідеї польоту. Молодий Джеймі Белл став абсолютною удачею, оскільки того, що він виробляє на екрані, навчити неможливо. Після цього літаючі герої “Тигра, що крадеться, дракона, що причаївся” виглядають персонажами дурної комп’ютерної гри. Польоти Біллі необхідні та важкі і при цьому пов’язані із відчуттям справжнього щастя. Не вірити їм неможливо. Крила в “танцюючого при світлі” Біллі прорізаються поступово, і цей процес сильніше затримує увагу глядача, ніж власне сюжет. Спочатку Біллі займається боксом, що для нього є синонімом падіння (партнер незмінно посилає хлопчика в нокаут), і дивиться на повітряних дівчаток у пачках. У сцені вступного іспиту – вирішальне питання: “Що ти почуваєш, коли танцюєш?”. “Я перетворююся на птаха”. Нарешті, у фіналі лебідь Біллі застигає у стоп-кадрі стрибка-польоту. Тема “Лебединого озера” теж з’являється не відразу – на початку музичний супровід зводиться до рок-музики. Не менш цікава робота камери (у фільмі працював оператор “Неглибокої могили” і Trainspotting Браян Тюфано): саме зйомки – часто зверху – і вмілий монтаж створюють враження польоту. Після вигадливих танців Бйорк-Сельми, що коштували їй останнього “танцю” у зашморгу, після бессонівських танців у стилі MTV танець Біллі Елліота здається ковтком свіжого повітря. У променях тихого і природного сяйва Джеймі Белла інші персонажі стрічки перетворюються у статистів. Джеймі, визнаний у своїх 13 років найкращим актором року в Британії, виступає втіленою надією людства на знахідку крил, і тому йому не обов’язково мати індивідуальні риси. Досить уміння літати. Людству подобається бачити себе зграєю лебедів, а не качками, що копаються в землі. Тому нікуди і ніколи ми не дінемося від вічного “Лебединого озера”. |
|
|
