ДАЙДЖЕСТ
Die Welt
Викрадення чи порятунок?
Перший акт: сенсаційна знахідка картин, що вважалися втраченими. Другий акт: вилучення та вивезення їх до Ізраїлю, повернення єврейської культурної спадщини в дусі сіонізму. Третій акт: державна афера між Україною, Польщею та Ізраїлем із відкритим фіналом. Можна було б подумати, що це жарт, проте все це відбулося насправді.
Йдеться про фрески польсько-єврейського письменника та художника Бруно Шульца в галицькому Дрогобичі. Інститут Пам’яті Yad Vashem в Єрусалимі визнав, що його працівники з дозволу міської адміністрації вилучили й вивезли до Єрусалиму частину фресок. Як зазначається в заяві для преси, Yad Vashem – це “правильне і відповідне місце” для вшанування розстріляного 1942 року митця. Його шанувальники у Дрогобичі побоюються, що працівники Yad Vashem вивезуть до Ізраїлю й решту фресок. Інститут Пам’яті це заперечує. Однак що б не робив зараз Yad Vashem, своїми діями він уже викликав бурю. Журналісти б’ють на сполох.
Українське міністерство культури кваліфікувало ці картини як надбання національної культури, як власність держави, яка не підлягає передачі.
Марек Сівєц, радник із питань безпеки польського президента Кваснєвського, вважаючи польсько-єврейські (але водночас і польсько-українські) стосунки дуже важливою справою, сказав: “Це нагадує викрадення військових злочинців ізраїльськими службами. Не було жодних причин діяти протиправними методами, тим більше що Польща та Україна висловили намір докласти зусиль для збереження фресок”. Польща вважає своїм обов’язком берегти пам’ять про “свого” письменника та громадянина Бруно Шульца, навіть якщо в даній ситуації вона нічого не може вдіяти.
Реставратор Аґнєшка Кійовска висловила свої побоювання: “Навіть якщо було застосовано техніку Strappo, за якої знімається тільки шар фарби, це втручання, безсумнівно, зруйнувало композицію”.
Гамбурзький кінодокументаліст Беньямін Ґайслєр, який працює над фільмом про Бруно Шульца, сподівається, що “фрески повернуться до Дрогобича”. На віллі Ландау вже давно планується відкриття музею Бруно Шульца, аяву на його фінансування Ґайслєр подав до фундації Круппа.
А що каже на це Yad Vashem? “У Польщі багато пишуть”, – говорить Айріс Розенберґ, речник Інституту Пам’яті. “Із реальністю все це має мало спільного”. На жаль, вона не змогла відповісти на подальші запитання й показати документи, наприклад, угоду із мером Дрогобича. Вона стверджує, що “фрески прибули до Ізраїлю в жахливому стані, й тепер насамперед їх треба відреставрувати”. За її словами, все відбувалося цілком легально, як уже детально говорилося в заяві для преси.
Gazeta Wyborcza
Чи має Україна право на Шульца?
Ізраїльський правник і публіцист, автор виданої в Польщі книжки Rabini i heretycy Юрій Гупперт, який емігрував із Польщі до Ізраїлю 1950 р., аргументує, чому, на його погляд, Україна не мусить претендувати на творчу спадщину Бруно Шульца.
Перенесення фресок Шульца із Дрогобича до Ізраїлю викликає безліч запитань: чи був Шульц єврейським письменником, коли писав польською, чи польським письменником єврейського походження.
Українці не мають жодних прав до присвоєння собі спадщини Бруно Шульца, тому що Шульц українцем не був, і це тільки справа випадку, що його рідне місто по війні опинилося на території України. Залишається проблема прав поляків і євреїв на творчість автора “Цинамонових крамниць”. Навіть якби ми гіпотетично припустили, що це єврейська творчість, то чи кожен єврейський доробок належить Ізраїлеві? Америка ж не має певних прав на доробок англосаксонського чи на новозеландську або австралійську культури.
Випадок Ізраїлю є винятковим. Ізраїль вважає, що в певному сенсі є спадкоємцем доробку всіх євреїв цілого світу. Євреїв представляє саме Ізраїль. Бруно Шульц, коли творив, не мислив про Ізраїль тільки тому, що тоді ще не було такої країни. Не знаю політичних і громадянських поглядів Шульца, не знаю, як він ставився до сіонізму. Однак коли суперечка щодо Шульца точилася б у міжнародній площині, то це відбувалося б між Ізраїлем і Польщею. Бруно Шульц був громадянином Польщі. Але навіть коли б він мав китайське громадянство, народився євреєм і загинув, властиво, через те, що був євреєм, його доля була б частиною єврейської мартирології. І хоч як письменник він, безсумнівно, належить польській літературі, його малярство не має мови...
Уявімо собі, що коли би Бруно Шульц під час окупації перебував у Варшаві, врятувався із ґетто і загинув у Варшавському повстанні, як безліч поляків, що мали єврейське походження, то і в такому разі це була б смерть польська...
Однак Шульц загинув як єврей у Дрогобичі, і його єврейська доля покликана свідчити про Голокост у “Яд Вашемі”. У світі так склалося, що з огляду на Голокост євреїв Ізраїль є моральним та історичним репрезентантом і континуатором юдаїзму з міжнародного погляду. Стінопис, знятий із вілли гітлерівця у Дрогобичі, становить трагічну причину біографії Шульца, її остаточного етапу, і є частиною Голокосту. Загинув так, як гинули євреї в ґетто. Тому, попри те, що я взагалі не є некритичним щодо “Яд Вашем”, власне Музей Голокосту, а не якийсь інший покликаний увічнити останні хвилини життя Бруно Шульца.
Історичний ревізіонізм – не для європейської мапи
Журналіст Gazety Wyborzcej Пйотр Пацевич, полемізуючи з Юрієм Гуппертом, вважає, що “Яд Вашем”порушив суверенітет України.
Вивезення фресок було зневаженням і порушенням українського права. Це, очевидно, лягає тягарем на сумління дрогобицьких урядовців, котрі негоціювали із “Яд Вашем”. Український інтелектуал Микола Рябчук назвав то в “Gazecie” “українською внутрішньою ганьбою, спричиненою тупістю і корупцією”.
Однак це так само обтяжує сумління “Яд Вашем”. Гупперт твердить, що Україна не має нічого спільного із Шульцом. Такої ж думки дотримується і “Яд Вашем”. Проте такий історичний ревізіонізм у нашій частині Європи, де кордони мандрували на сотні кілометрів або зникали на довгі десятиліття, є неприйнятним. Тлумачення Гупперта узгоджується із логікою “Яд Вашем”.
Шановний інститут переплутав хіба духовну вітчизну із політичною картою світу. Україна – суверенна держава, вона визнала фрески за складову частину всіх національних надбань (інша річ, чи забезпечила їм відповідий захист, радше – ні). Україна оцінила їхню вартість для історії та культури.
Малярство, котрим 1942 року Шульц оздоблював віллу гестапівця Ландау, відкрив в українському Дрогобичі німець, а розчистив польський реставратор... А тепер, замість ушанування письменника Бруно Шульца, жертви Голокосту, маємо профанацію.
|
|
