ПОЛЕМІКА
З о. Михайлом Димидом
В одному із останніх номерів “Поступу” отець Михайло Димид трохи ся журит. Мовляв, Римо-Католицька Церква переживає бурхливий розвиток, чим і порушує правила 2-го Ватиканського Собору. Але ж від кого, як не від Вас, отців УГКЦ, залежить те, куди йдуть люди?
Можливо, Вам потрібно більше звертати уваги на людей, на особистість як таку, а не на обряди? Можливо, не потрібно посвячувати насосні станції “Львівводоканалу” на Водохрестя? Можливо, не потрібно будувати гігантські храми, а нагодувати і духовно, і фізично тих самих найбідніших? Задумайтесь над цим і не шукайте знову ворога. Почніть із себе!
Не експлуатуйте і не прикривайтеся твердженням, що церква стоїть поза справами держави. Якщо би свого часу всі були такі покірні, то ніхто не заборонив би у 1946 році Греко-Католицької Церкви. Не було б тоді тих, кого заслали до Сибіру. Тих самих отців, сестер, які мали свою точку зору на події того часу. Багато з них віддало свої життя, а не ховались за фразою “Будь-яка влада – від Бога”. Подумайте про це.
Д. І. Стало, Львів
Із Йомом Кіпурою
Ви потроху змінюєте свої погляди. У своєму листі в № 40 “Поступу” Ваше поняття націоналізму відзначилось “їдким, різко-задушливим запахом”, а в листі № 56 “Поступу” – прийняло вже ознаку любові. Це добре, коли людина змінює свої погляди в напрямку духовного зростання.
А от шовінізм не припасовуйте до українського народу. Як відомо, цей термін отримав назву від імені
Н. Шовена – солдата, прихильника завойовницької політики Наполеона І, який став відомий під час єгипетського походу 1798-1801 рр. через людиноненависницьке ставлення до арабського населення. Також відомо, що українці не завойовували Росії і не винищували російського населення на її теренах.
В українській політичній термінології під кінець 19 ст. поняття “націоналізм” рівнозначне активній національноїій свідомості і патріотизму. В англо-американській термінології поняття націоналізму охоплює національну свідомість, принцип національної державності і національно-визвольний рух.
...Ви питаєте, де проходить межа між націоналізмом і шовінізмом – на границях із Московією. “Коли наші рідні національні патріоти (хоч правильніше було б назвати їх шовіністами) розпалюють ненависть до всього російського, я не вірю в те, що вони люблять Україну” – це думка з Вашого листа. Вона цілком слушна, якщо виправити помилку – слово “російського” на слово “українського”.
Бо не зрозуміло, чого це “все російське” має бути на Україні. І таки так – ваші рідні національні шовіністи вбивають вірних синів і дочок України: Івасюка, Білозора, Бойка, Чорновола, Стуса, Тихого, Аллу Горську. Це одиниці – із числа мільйонів. Їх убивали на Нашій землі, за Наше рідне Слово, за українську пісню, за Правду. Українські патріоти не бажають помсти, а прагнуть справедливості. Далебі! Не ми воюємо і не ґвалтуємо Чечні. Ми не влаштовуємо “варфоломіївських ночей” і не “мочимо в сортірє”.
... Ви гадаєте – затаєний гнів і образа, що вихлюпнулись у побуті, транспорті, на “клумбі”, дискредитують національну ідею? Ви помиляєтесь так само, як помиляються ті, хто вважають, що деякі лукаві священики і прихожани дискредитують ідею християнства.
Оксана Демчук, Львів
* * *
Шановний земляче, Ви багато пишете про український шовінізм, але шовінізми можуть бути різні. У мене є друзі- росіяни, з якими я в найкращих стосунках. Коли я був на заробітках у Москві, то добряче захворів, і саме росіяни мене виходили. Це були дуже добрі люди. Я завжди готовий прийняти їх у себе вдома і допомогти, чим зможу.
Та коли я дивлюсь, що діється у нас на книжковому ринку, де 95 % книг – це російськомовний мотлох, мені хочеться все це облити бензином і спалити.
Так, у моїй душі є все те, про що Ви пишете: злість, образа, невдоволеність, пошук винних у тому, що так сталось.
І те, що ми цьому противимося – це не шовінізм, це інстинкт самозбереження. Я не скажу, що виключно росіяни винні у тому, що так сталось. Це і наші яничари, наші Юди. Галичина здавна була інтернаціональним краєм, де проживало багато народів, і конфліктів між ними було значно менше, ніж на Сході.
Ярослав Жук, Львів
З Тетяною Нікітчин
Шановна пані Нікітчин! Прочитала ваше звернення до влади і хочу зрозуміти: чого ви ще хочете?
Якби Ваш заклад “Цісарська кава” був у США, то над таким закладом висів би американський прапор і звучала би ковбойська музика. Відпочиваючи на Адріатиці, чуєш хорватські, словенські мелодії. А Угорщина – це країна скрипок, чардашів. Повернулась додому у Львів, а звіринець звучить: “Птічка ти моя, я твой тазік”. І такі шедеври на всі децибели. “Ето паложено і імєю право”.
А от обов’язок включати українських троїстих музик, легку музику, народну – Вам просто не дано зрозуміти. І музику включали для тих, хто вважає, що їм усе “здєсь паложено”. Ви просто не можете на цьому гроші заробляти. Прийшов “паложений”, хоче послухати улюбленця жінки нашого Гаранта – запропонуйте навушники за додаткову оплату – Ви робите бізнес і маєте на то право.
Але обов’язки перед містом Лева, перед державою Україною, перед українським народом Ви зобов’язані виконувати. І незнання своїх обов’язків не звільняє Вас від вини перед Україною, не звільняє від вини причетності до смерті Ігоря Білозора.
Марта Юркун, Львів
Редакція застерігає за собою право скорочувати листи читачів. Публікація листів можлива лише за умови вказаних зворотної адреси або телефону.
|
|
