ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!
Хто підпалив Російський культурний центр?
Як відомо, одне із найголовніших завдань журналістики – називати речі своїми іменами. І ваша газета в міру своїх можливостей це завдання успішно виконує. Але здивувало те, чому ви так прохолодно поставилися до події підпалу у Львові Російського культурного центру. І мова не ведеться про висвітлення того, що сталося, а про розслідування цієї події. Вітчизняні ЗМІ передали інформацію про те, що МЗС Росії не залишило без уваги факт підпалу Російського культурного центру у Львові, що стався 17 травня уночі. ...Голова
т. зв. Російського руху України Алєксандр Свістунов подав звернення на ім’я гаранта Конституції, голови Верховної Ради, голови облдержадміністрації та міського голови Львова, де всім погрожує, що “росіяни західного регіону України шукатимуть адекватних рішень, щоб захистити себе та свої родини”.
Будь-які звинувачення з боку представників іноземної держави обов’язково повинні бути підтверджені слідством, а звинувачення підтверджується тільки за рішенням суду. Нікого на місці злочину не було спіймано, а тому цей акуратний підпал (так, щоби без шкоди) могли зробити самі росіяни, бо вони найбільше зацікавлені в тому, щоб нарешті розпочати “адекватні дії”. Подібні підпали вигідні насамперед свістуновим, бо тільки завдяки цьому їхні корита завжди будуть повні. Отож, це треба відробляти за всяку ціну. Хто підпалив двері – нікому про це не відомо. Це міг би бути хто завгодно – від чеченця до єврея – але вигода від цього лише росіянам, бо, може, за рахунок бюджету дурнуваті українці їм нові двері поставлять, при цьому низько вклоняючись та вибачаючись.
Це все нагадує діяльність промосковського Ітерфронту в країнах Балтії. Там також підпалювали двері, вибивалися вікна, розмальовували паркани і навіть вибухали бомби. Але коли одного разу спіймали тих, хто це робить, то цими особами виявилися не “озвірілі націоналісти”, а “простые русские парни”, що пройшли вишкіл у російських спецслужбах.
Та не треба далеко ходити, візьмімо Львів. Спостерігається закономірність: чим активніші свистунці, тим гостріші антиросійські настрої. Не було б свистунців, не було б і настроїв. Завжди у Львові мирно співмешкали люди різних національностей, і ніхто нікого не чіпав, а тут раптом: “рускіх б’ют!”. І як цікаво виходить: тільки-но має приїхати якась європейська комісія із питань прав людини, як тут-таки на парканах і на стінах будинків з’являються написи: “Смерть москалям!”. Проте чомусь ці написи не з’являються після відвідин Львова поважними європейцями, а двері підпалюються власне перед приїздом Папи Івана Павла ІІ. Якщо це все роблять “мєстниє бандери”, то немає логіки в їхніх діях.
Основне те, що звинувачення представників Росії є безпідставними і провокаційними. Вони порушують конституційні норми, бо не було доведено в законному порядку вини українців і цього не було встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). Ми, українці, не зобов’язані доводити свою невинність у скоєнні злочинів. Отже, без доказів вини свистунці своїми заявами розпалюють міжетнічну ворожнечу, а в цьому випадку повинна діяти 37 стаття Конституції, де про такі організації, як “Русское движение Украины”, сказано, що їх потрібно просто заборонити. І все!
Андрій Богомир, Стрий
Для кого будуємо Україну?
Пане редакторе, Слава Богу, що ваша газета не приватизована чиновниками. Душа болить, коли спостерігаю, як ми втрачаємо все те, що так важко здобувалось. Нам зараз, як ніколи, потрібна відкрита, правдива інформація. Нас непомітно ведуть у слов’янський союз, вихваляючи Перемогу не тільки над Німеччиною, а і над своїм народом, бо скільки було знищено галичан у тюрмах, таборах?
Часто чую: будуємо відкрите суспільство – і думаю – яке лукавство. То скажіть, будь ласка, яку Україну будуємо і для кого? Наші депутати від Львівщини – нероби німі, сліпі... часто навіть і гідність українського народу не можуть захистити, то чи потрібні вони нам? Звичайно ні, ще раз ні.
Тимофій Терлецький, Трускавець
Невже не набридло виконувати накази Києва?
... На мій погляд, останні події в Києві питання Галицької незалежності роблять не таким уже і примарним. Тобто юридично це могло би бути як відновлення ЗУНР зразка 21 століття. Тим більше, що із приходом до влади людей, яким саме поняття “Україна” чуже, виникає реальна загроза незалежності України. Перечитавши договір про об’єд-нання УНР та ЗУНР, можна знайти причини про вихід зі Злуки. Ті, хто хочуть “до Європи – із Росією”, хай і далі на колінах просяться до “великой и могучей”. Невже не набридло сліпо чекати і виконувати накази Києва?
Хто міг би в принципі відстоювати інтереси нової ЗУНР? Ніхто. І не скоро буде. Майбутні історики або такий собі Юзьо Обсерватор назве часи 90-х років XX століття та початок XXI-го “епохою скурвликів”. Можливо, образливо, але хіба не правдиво?
Д. І. Стало, Львів
Щоб українці позбулись комплексу меншовартості
В одному із ваших номерів я прочитав статтю, де ви показуєте, що навіть у Львові є засилля російських пісень, йде процес русифікації, студенти говорять між собою російською мовою, щоб їх розуміла одногрупниця із Криму. Нібито російська мова – це мова еліти, а українська – це мова простолюду, села.
Президент України Кучма зразу переходить на російську мову, навіть якщо якесь бидло заговорить до нього російською мовою. І не тільки Кучма себе так поводить, а й більшість високих чинів. Далі. Я не можу знайти ні одної книги із комп’ютерів, із програмування українською мовою, усе – російською мовою, при тому що ці книги написані не російськими, а західними спеціалістами і видані в Києві. Крім того, росіяни нагло нав’язують українцям російську мову. Навіть у Львові донині в деяких наукових установах російські шовіністи за допомогою місцевих холуїв добиваються перекладу технічної документації російською мовою...
Я вважаю, що російська нація є найНАГЛІША нація у світі. Це не стосується 100 % всіх росіян, але їх переважної більшості.Українці є добрі, поступливі і не чинять опору російській хамській наглості. В українців ще живе комплекс меншовартості...Зараз російська необмежена наглість найвиразніше проявляє себе у Чечні.
Я вважаю, для того, щоб українці позбулися комплексу меншовартості, необхідно, змінити ставлення до власної історії. Треба прославляти все українське – найкраще і найпозитивніше.
Святослав Гут
Черговий претендент на наші кишені
Не одна стаття, в тому числі і в “Поступі”, публікувалася про наше забезпечення водою. Рік тому ціна на один кубометр води була піднята у 2,5 раза. Та апетит приходить під час їжі – нам обіцяють чергове подорожчання – і знов у 2,5 раза... А щоб переконатися, який то бідний і нещасний той Водоканалтрест, досить підійти під його оселю на вул. Зеленій і глянути, як він розбудував свої приміщення за ці останні “дефіцитові” роки – майже ціле містечко. А тепер маємо чергового претендента на наші кишені – електротранспорт. У статті пань Прихід і Онишкевичевої (“Поступ” № 71) подано гарну кругленьку цифру: мовляв, втрати “Львівелектротрансу” у 2000 році від перевезення 62 млн. пільговиків (читай – пенсіонерів) склали 15 млн. грн. Але... як визначено цю цифру? Шляхом підрахунку пасажирів? Тут звертає увагу інша цифра – у Львові є майже 200 тисяч громадян, що мають право на безкоштовний проїзд. Зробімо нескладний підрахунок: 200 000 х 365 днів = 73 млн. Вочевидь, просто прийнято, що кожний пенсіонер щодня користується трамваєм або тролейбусом чи що другий день їздить туди і назад... Але ж це не втрати в прямому розумінні цього слова – уявім собі, що ніхто із пенсіонерів не їздитиме електротранспортом, все одно експлуатаційні затрати будуть такими ж, і все одно тих грошей тоді не буде.
Роман Макітра, Львів
Про “Релігійний поступ”.
Вважаю розподіл інформації сторінки за тематикою: діяння і віхи життя визначних церковних діячів; церковно-політичні питання відносин церков; роз’яснення канонів, згідно з якими ведеться богослужіння, як це було виконано в останньому номері газети (ч. 84), найоптимальнішим.
З повагою, Ігор Чичкович, Львів.
Від редакції
Релігійна тематика належить до найделікатніших, тим більше в умовах нашої поліконфесійної ситуації. Намагаємося бути тут якомога об’єктивнішими і толерантнішими, хоча не завжди вдається уникнути прикрих помилок.
Зокрема, у тому ж 84 числі “Поступу” на стор. 7 недоречними були вміщення світлини Івана-Мирослава Кардинала Любачівського та заміна авторського заголовку “Наш Патріарх”, за що просимо нас вибачити автора, п. Лесю Крип’якевич, та всіх зацікавлених осіб.
Заступник головного редактора Ігор Мельник
|
|
