|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Бестіарій львівської керамікиІЗ ГЛИНИАндрій ГРИЦИШИН
Властиво, й перше зображення тварин рукою первісного художника було викликане не так естетичними, як ритуальними потребами увічнення тотему. Винайшовши кераміку, людина здобула ще одну технологію, яка, не змінюючись протягом тривалого часу (ліплення й випал), відкривала перед нею безмежні змоги трактування анімалістичної теми. Щоправда, із часом своє релігійне значення “священні тварини” помалу втрачали, поступаючись естетичності зображення. Звертаючись до, здавалося б, такої архаїчної технології, як випалення глини, і не менш давньої тематики, як анімалістика, львівським керамістам на виставці, влаштованій у культурно-мистецькому центрі “Дзиґа”, таки вдалося представити пошуки сучасного трактування і самого матеріалу, і формальних інтерпретацій у рамках заданої теми. Ясна річ, що якими б не були спонуки теперішнього художника вдаватися до зображення тварин, йому насамперед притаманне образне й алегоричне бачення зооморфних форм, а не докладно реалістичне змалювання індивідуального чи навіть типового “портрета тварини”. На жаль, не все зібране куратором “зоологічної” виставки в “Дзизі” Ганни Друль, яка очолює секцію кераміки Львівської Спілки художників, відзначалося високим ступенем осмислення образів. І принаймні такого враження, яке справила півроку тому виставка “Львівська кераміка-2000” у тій же таки галереї КМЦ “Дзиґа”, теперішній бестіарій справити не потрафляє. І справа навіть не у віці чи досвіді учасників, хоча найменшому із них усього лише 10, а найстаршому - за 70 років! Бо траплялося навіть, що в одного майстра одна робота - цілком посередня, а інша просто суперова, як, наприклад, у випадку із пластами Г.-О. Липи та Е. Рустамова: навряд чи їхній спільний “Трансмутан” може зворушити настільки, як це вдається майже геніальному твору із 6 фрагментів “Зграя” самої Г.-О. Липи! Загалом, що впадає в око від доволі пістряво й невиважено дібраних експонатів, – це те, що формальну мову, яку старше покоління керамістів шляхом довголітніх пошуків створювало на противагу засиллю соцреалізмівських кліше (що потребувало в ті часи не тільки незрадливості художнього чуття, а й елементарної сміливості), теперішнє покоління студентів перебирає й опановує легко, щоб не сказати поверхово, не застановляючись над тим, що сама формальна мова – лишень змога щось висловити. А от що саме має бути мовлене, у творах молодих часто відсутнє або не проглядається за технологічними прийомами. Можливо, просто дається взнаки молодеча радість творення, коли митцеві не важливий результат, а лишень його процес. Утім, доволі активна участь студентів-керамістів у львівських виставках свідчить про їхні амбітні заявки на свою присутність у мистецькому житті. Як завжди, “Дзиґівську” виставку кераміки вирізняє ексклюзивне подання кожного твору в експозиції – безперечна заслуга Влодка Кауфмана. На щастя, тунельне приміщення галереї має закапелок, де цілком органічно уживаються роботи, присутність яких у загальному фарватері експозиції викликала б дисонанси сприйняття. Але висновок про те, що сувенірну продукцію львівської кераміко-скульптурної фабрики асортименту 60-х років і сучасні авторські пошуки поєднувати все ж таки було не варто, можна було зробити ...тільки після досвіду, набутого з конкретної виставки. Власне, інтригуючими на ній виявилися твори провідних майстрів цеху львівських керамістів, які неодноразово підтверджували свій високий рівень престижними нагородами на міжнародних фестивалях. Це стосується Ганни Лисик, Ігоря Ковалевича, Ганни Друль, Галини Ошуркевич, а особливо надзвичайно цікавої творчої династії Зіновія, Ігоря і Тамари Берез! Це можна сприйняти за жарт, та львівський керамічний бестіарій (нехай створений засобами традиційного гончарства чи новітніми колажними технологіями), помітно дрібніє. Грізних левів катма, слони змізерніли до розмірів дитячої іграшки, а от натомість личинки, комахи, саламандри, жаби, павуки та інша нечисть надихають авторів на монументальні форми. Якщо так піде далі, то наступна виставка представлятиме мікросвіт інфузорій, вірусів, бацил, штамів та інших одноклітинних організмів. А чого: вони ж також звірі! Та ще й такі, що й людину здолати можуть. Хоча насправді, як завжди, іронічна Ганна Друль вважає, що наступною “тваринною” темою, яку розкриють керамісти, може бути людина. Принаймні своє трактування народу як стада баранів вона з гіркою дотепністю задемонструвала вже в цьому колективному бестіарії. |
|
|
