|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org |
|||||||
|
| ||||||||
Патріарх ЛюбачівськийСПОМИНЛеся КРИП"ЯКЕВИЧ
Не часто ми задумуємося, скільки зусиль докладається до того, щоб зберегти суспільний спокій і рівновагу, а особливо, коли ідеться про авторитет і честь нашої вистражданої і такої часто зневажуваної Церкви. Людиною, яка виконує цю місію, володіє цим даром, був і є отець, монах, Владика і теперішній патріарх Любомир, якого нам Господь подарував. Його – добровільним помічником і “сином у Божому винограднику” вибрав Блаженніший Мирослав-Іван. Його – тоді ще молодого монаха-студита – із твердим переконанням готував для праці в Україні, таємно рукопоклавши на єпископа і навіть як свого заступника Блаженніший Патріарх Йосиф, сповідник віри та мученик Церкви. Підтвердивши особу Владики Любомира, Святіший Отець Іван-Павло ІІ у такий спосіб висловив пошану до обох патріархів. Великим є авторитет Владики Любомира серед поважних Церковних діячів Європи і світу. Це нераз спостерігала я, перебуваючи на європейських світових релігійних форумах із 1990 року. Один із діячів Європейської Єпископської Конференції, заступник голови RENOVABIS доктор Альберт сказав мені колись: “Одна розмова з єпископом Любомиром перевернула все моє життя”. Мудрість і відкритість Владики Любомира до всіх церков, вміння вести діалог любові із римо-католиками, протестантами, юдеями, іновірцями і невіруючими є великим Божим Даром, оціненим всіма церковними і світськими владами в Україні та світі. А отже, недаремно доручалося йому провадити екуменічні діалоги в Києві, у Європі. Багато хто пам’ятає, який великий успіх мали Владикові відвідини в червні 1995 року європейських церков Австрії і Німеччини із хором “Осанна”. Храми були переповнені, коли Літургію візантійського обряду Владика Любомир служив німецькою мовою в супроводі цього чудового камерного хору. Стримані німці плакали від зворушення, захоплені красою нашого обряду, і перебивали оплесками проповідь (що взагалі не допускалося). Слово Владики Любомира до вірних і народу є наповнене мудрістю, просте і глибоке. А його смиренна постава протягом життя чи не зразок для багатьох вірних? Чому не оцінити, пошанувати і зберегти це Добро, яке нам подарував Господь? Чому ж ми спромоглися в переддень Синоду Єпископів поширювати прикрі і несправедливі летючки на святоюрському подвір’ї (щось подібне робилося і за життя Блаженнішого Мирослава-Івана, додаючи старцеві болісних страждань)? Чи вже зовсім ми втратили віру у Церкву як Божу інституцію? У переддень Синоду Єпископів Владика Любомир служив символічну Літургію, яку названо “початком і кінцем”, бо це був 40-й день упокоєння Блаженнішого Патріарха Мирослава-Івана і день початку Виборчого Синоду. Його слово було коротке і тверде. В ньому Владика заакцентував небезпеку в гострому зацікавленні мирян особою Глави Церкви під час виборів. “Тим самим забувається про нашу колективну відповідальність”, – говорив Владика Любомир. “Навіть ангел з неба, якби зійшов провадити, був би обмежений, не маючи підтримки своїх співвірних у Церкві. Часто можливості Великих Мужів минулого століття, мучеників нашої Церкви, були значно обмежені відсутністю підтримки. Ті, які мали давати, не давали її. Найбільші колоди їм кидали під ноги свої недруги”, – із гіркотою в голосі промовляв до Владик, священиків, мирян, що наповняли приміщення Собору Юра в цю історичну хвилину. “Виборчий Синод – як завдаток майбутнього, яке буде залежати від єдності нас усіх – єпископів, священиків і Церкви. Той, кого виберуть, мусить дістати підтримку. Підтримка – це творча співпраця. Це єдність. Чи зуміємо знайти силу бути внутрішньо об’єднаними? Ми всі хочемо, щоб це був кращий період. Мусимо здобутися на внутрішню силу жити духом єдності. Сьогодні – це, може, найвища форма геройства, більша, може, як віддати життя. Наша надія не в людях, а в Бозі. Господи, дай нам сили, навчи прибігати до Тебе. В тому наша ціль”. Такими словами в абсолютній тиші закінчив своє слово Владика Любомир, і всі ми тоді відчули велику потребу його слова для дальшого проводу Церкви і гаряче просили про це Господа. Тож сьогодні напередодні ще однієї історичної хвилини в житті християн України, приїзду Святішого Отця Івана Павла ІІ в Україну, подякуймо Господеві за його велику ласку до нас і, прикликані голосом нашого Патріарха і кардинала Любомира, підтримаймо його змагання за успіх нашої Церкви у завершенні її патріархатом. Підтримаймо його творчою співпрацею, а не модною тепер критикою провідників. Візьмімо на себе співвідповідальність за нашу спільну справу, якій ми всі бажаємо успіху. Адже все, що ми сьогодні маємо, сталося завдяки мучеництву тих, що були перед нами. Мучеництву заради Христа, який є Дорогою, Правдою і Життям для всіх людей і нас, українців. Хай же приїзд Папи Римського наповнить нас духом обнови, подарує нам усім в Україні і на поселеннях радість спільного творення, силу внутрішньої єдності, до якої кличе нас Владика Любомир. |
|
|
