ЮКРЕЙН
ПОРТНИКОВ
Під час прогулянки Вільнюсом ми з приятелями розглядали прапори держав – учасниць Парламентської асамблеї НАТО, яка цими днями проходила в литовській столиці. “От бачиш, – сказали мені, – як вас поважають. Ваш прапор – поруч із прапором Сполучених Штатів”...
Прапори висіли за алфавітом. Тому прапор США був вивішений нібито першим, хоча насправді, звичайно, – останнім. Так виглядало: ну не може ж прапор такої держави бути останнім, правда? А поруч із ним, другим (тобто передостаннім), майорів прапор України. От чим ми можемо пишатися – алфавітом!
Литва – небагата країна. Люди тут живуть непросто, економіка не виглядає прикладом вдалих економічних реформ. За останні десять років із колишнього центру буремних подій у колишньому Радянському Союзі Литва перетворилася на сонну провінцію Східної Європи, а знамениті лідери її боротьби за незалежність, прізвища яких знали всі глядачі телетрансляцій з’їздів народних депутатів СРСР, виглядають ветеранами якоїсь іншої країни на тлі позбавленого яскравих фарб місцевого політичного пейзажу. Пересічний литовець не буде говорити вам, що живе щасливим заможним життям: у нього тисячі претензій, маленька зарплатня чи пенсія, висока квартплата, роздратування з приводу очевидного розшарування суспільства і демонстративного збагачення “нових литовців”.
Усе це так... Однак тут вирішено найголовніше – вектор розвитку. Суспільство погоджується з тим, куди йти далі. У НАТО, в Європейський союз. Тут є ліві, в яких збереглися непогані зв’язки з Москвою. І праві, які не бажають чути про Росію й готові піти на економічні збитки, тільки щоби не пустити в країну російські енергетичні монополії, як то сталося, скажімо, з приватизацією компанії “Мажейкяй нафта”. Однак і в цих політичних таборах, і серед центристів існує консенсус із приводу подальшого шляху країни. І це – найголовніше. Адже уряди можуть змінюватись, але суспільство залишається стабільним, воно усвідомлює, чим відрізняється і чим буде відрізнятися незалежна Литва від Литовської РСР...
А Юкрейн залишається багатовекторною. Президент України зустрічається у Мінську з колегами по СНД – і поспішає до Дніпропетровська на економічний форум за участю президентів Польщі та Литви. Знову почуємо про те, якими чудовими є наші взаємини з Росією, як вирішено всі проблеми... А потім – якими прекрасними є наші взаємини з Польщею, як розвивається наша економічна співпраця. Ми знаємо, що це лише декларації. Росія спокійно стежить за тим, як ми стаємо все більш залежними від її паливно-енергетичних монополій – і водночас зупиняє на кордоні українську продукцію. А поляки тільки розводять руками, коли зустрічаються з нашою економічною дійсністю – недописаними законами, традиціями Дикого Поля, фестивалем корумпованого чиновництва...Однак Польща, яка вже потроху починає ставати частиною європейського ринку, проживе й без співробітництва з нами. А ми з нашою недореформованою економікою не проживемо без російських енергоносіїв... Оце і є правда про нашу назву. Ми можемо скільки завгодно повторювати світу, який нас оточує, що ми – “Юкрейн”. І світ буде нам вірити, світ буде вивішувати наш прапор на видноті, поруч з американським. Але поки ми такі, якими ми є, – ми просто “Украина”.
Віталій ПОРТНИКОВ, Москва
|
|
