Довгий шлях поетичного слова
НАРЕШТІ
Василь ГАБОР
1990 р. у Торонто, у видавництві “Бескид”, побачила світ збірка поезій Юрка Ґудзя “Postscriptum до мовчання”, однак автор довідався про її існування лише через десять років і ще рік розшукував її.
Виявилося, що канадський видавець п. Терлецький одразу ж після її виходу надіслав увесь тираж (тисячу примірників) в Україну, та не було вказівки, що з ними робити, і книги увесь час так і пролежали на одному зі складів на околиці Львова. Цей склад декілька разів заливала вода, знищивши цілі рулони друкарського паперу, проте, на щастя, не зачепила Юркової книги. Я знаю випадок, що через воєнне лихоліття закарпатський поет Іван Колос довідався про вихід своєї збірки і побачив її лише через десять років, але щоб подібне могло трапитися у мирний час – і в гадці не мав. І знову переконався, що історія має здатність повторюватися.
“Мовчання” Юрка Ґудзя виявилося надто затяжним, та від цього зовсім не втратила глибини його поезія, у якій затамовані і біль, і тихий смуток, як у вірші, адресованому поетам розстріляного відродження:
З неба, землі і води,
з кров’ю, сльозами і потом
ліпим гніздо і вертаєм сюди
наші болючі, забуті сліди,
наші тіла, перемотані дротом.
І ще одна postscriptum-на деталь до історії Юркової книги. Вона була першою поетичною збіркою видавництва “Бескид”, яке давно вже не існує. Вийшла у світ завдяки фундаторові С. Д., який з огляду на свою скромність просив не подавати свого імені. І, нарешті порушивши тривале мовчання, поезія Юрка Ґудзя має змогу озватися до свого читача.
| 
