"Секретарська" зброя Кучми
В Україні створюється модель президентської республіки
НОВИЙ УРЯД
Дмитро ЯЦЕНКО
Леонід Кучма практично виконав обіцянку укомплектувати до кінця травня новий Кабінет Міністрів. Після успішного затвердження парламентом на посаду прем’єра кандидатури Анатолія Кінаха у вівторок, 29 травня, протягом двох наступних днів відбулися кільканадцять призначень нових міністрів. Крім того, президент почав адміністративну реформу Кабміну. Відтак у дуже пікантній ситуації опинився сам новий прем’єр Анатолій Кінах: якщо він напередодні призначення (під час переговорів із фракціями) й обіцяв парламентським угрупованням якісь портфелі в своєму кабінеті, то для виконання цих зобов’язань у прем’єра тепер майже не залишилося вільних посад.
Треба, однак, зауважити, що де-факто більшість посад у новому уряді зайняли міністри з команди Віктора Ющенка. І хоча в журналістських колах вже виник крилатий вираз “президент тасує урядову колоду”, він не зовсім відповідає дійсності, бо насправді 10 найвищих чиновників із попереднього уряду залишатимуться на старих посадах. Відбулося лише єдине поки що підвищення в ранзі: стосується воно віце-прем’єра Олега Дубини, який тепер став першим віце-прем’єром. Як саме виглядає ще не до кінця сформований уряд Анатолія Кінаха, видно з таблиці. Серед нових людей – віце-прем’єр із уряду Валерія Пустовойтенка Валерій Семиноженко та міністр культури Юрій Богуцький, який раніше був заступником голови Адміністрації президента. Вакантними поки що залишаються посади міністрів екоресурсів, паливенерго, а також двох віце-прем’єрів.
Поки що впадає в око те, що вже на початку діяльності Анатолія Кінаха підтверджується теза: новий прем’єр буде технічною фігурою, натомість весь вплив на прийняття рішень щодо уряду матиме президент. Саме він буде тим “ляльководом”, у руках якого зосередяться всі урядові ниточки. Леонід Кучма зробив майже два десятки нових призначень, при чому всі ці старі-нові міністри ідентифікуються або як аполітичні фігури (тобто як непричетні до партійних чи бізнесових кіл), або як особи з оточення самого глави держави. Що стосується решти ще вакантних посад, то тут можливі варіанти: президент може заповнити вільні місця знову ж таки своїми людьми – або подарувати їх кільком фракціям, які підтримали Кінаха. Навіть другий варіант не послабить теперішніх позицій президента, оскільки вакантні крісла не є аж такими вже ключовими (це не стосується хіба що посад двох віце-прем’єрів, але навколо них, можливо, ніякого міжфракційного торгу і не передбачається).
Однак не ці події гарантуватимуть Леонідові Кучмі майже абсолютну виконавчу владу. У структурі Кабінету Міністрів президент підняв на новий рівень посаду державного секретаря уряду та запровадив посади державних секретарів при кожному з міністерств; причому міністри втрачають заступників. Згідно з указом президента, держсекретаря призначатиме глава держави на термін до 5 років, держсекретар організовуватиме роботу прем’єра, першого віце-прем’єра, віце-прем’єрів та міністрів. Держсекретарі фактично переберуть на себе всю проблематику міністерств, фінансові важелі та канцелярську роботу, натомість міністри будуть лише політичними фігурами, які визначатимуть стратегію розвитку галузей.
Наразі Леонід Кучма призначив на посаду держсекретаря уряду Володимира Яцубу. Цей політик до останнього часу працював на посаді першого заступника урядового секретаря, у 1990–1994 роках був народним депутатом, у період 1995–1998 рр. – першим заступником глави Адміністрації Президента, з 1998 по 2000 рік працював на посаді першого заступника міністра Кабінету Міністрів. Народився він у 1947 році в Дніпропетровську (земляк президента!), за освітою інженер-металург.
Якщо говорити про доцільність нової управлінської схеми, то це позитив. Як доказ можна навести практику її існування в деяких демократичних державах світу. Однак в умовах України (як завжди, зрештою) цю адміністративну реформу вже почали серйозно критикувати. Насамперед за те, що функції держсекретарів не “виписані” законодавчо, внаслідок чого між міністром та держсекретарем міністерства можливе навіть двовладдя. Жорстко підпорядковані президентові держсекретарі стають дуже самостійними фігурами; як у таких умовах забезпечити політичну вагу міністра? По суті, президент зробив з урядом те, що раніше було зроблено з регіонами: коли призначені голови обласних державних адміністрацій суттєво обмежило самостійність регіонів.
Фактично “портфельні” торги Анатолія Кінаха в парламенті можна вважати фарсом, тому що навіть якщо фракції спробують поборотися за місця в уряді, обрані від партій міністри все одно не матимуть повноти влади. На противагу впливу парламенту, тепер спрацьовуватиме “секретарська” зброя президента, тож є всі підстави вважати, що українська політична система набуває все більше рис моделі президентської республіки. Зрештою, можна навести слова самого Леоніда Кучми: “Треба не гратися, а швидше формувати уряд, інакше це буде тиск на прем’єра і на мене”, – а вони свідчать, що глава держави, дуже ослаблений у результаті численних політичних криз, має серйозні наміри посилити свої позиції.
Володимир Сіденко
директор економічних програм Українського центру політичних та економічних досліджень імені Олександра Разумкова.
У принципі, така система виконавчої влади, яку зараз запроваджує президент, існує в деяких країнах, і яскравим прикладом може бути Об’єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, де існують окремо міністри, а окремо – державні секретарі. Ідея тут проста – стабілізувати діяльність уряду. Запровадження посади державного секретаря є сильним зміцненням президентської влади і сильне послаблення впливу парламенту на політику уряду. У нас же – всупереч закордонній практиці – функції, покладені на державних секретарів, є настільки вагомими і настільки широкими, що складається враження, наче держсекретар є більш впливовою і могутньою особою, ніж міністр. Міністр стає номінальним правителем галузі, а реальним керівником, тим, хто впливає на фінансовий хід діяльності міністерства, на кадрову політику, на структуру, стає державний секретар.
|
|
