|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org |
|||||||
|
| ||||||||
Каряка як продовження процесуВійна за перебіжчиків між Україною та Росією триваєФУТБОЛРоман ДОРОШ
Свого часу він грав за київський ЦСКА, але чомусь тоді в Києві його ніхто не помічав. Ну, запросили на товариський матч молодіжних збірних України та Болгарії, а потім зарахували до “неперспективних”. Мовляв, ти не є гравцем київського “Динамо”, тож тобі закритий шлях до національної збірної. Згодом Каряка вирішив змінити клуб: його запросили до Самари в тамтешній клуб “Крилья Совєтов”. У Самарі завжди була така собі посередня команда російської першості, яка ніколи не хапала зірок із неба. Та цього сезону у клубі з’явилися порядні гроші. І відразу за ними – результат: команда знаходиться серед лідерів російської першості. І найцікавіше, що не останню роль у цій команді почав відігравати Каряка, який іще не має російського громадянства. Дивуєшся, чому він у нашому ЦСКА так не грав?.. І тут “почалося”: росіяни, котрі завжди готові у когось поцупити гравця, навіть темношкірого, почали “вламувати” нашого Каярку грати за їхню збірну. Українці, побачивши, що щось тут “не те”, і собі згадали про Каряку й вислали виклик цьому хлопцеві на збори своєї національної команди. Що більше, президент ФФУ Григорій Суркіс особисто наказав нашим футбольним функціонерам привести Каряку до Києва. Та сам гравець вирішив інакше і зрадив Україну на користь Росії. Чи можна його засуджувати за такий вчинок? Звичайно, він зрікся своєї Батьківщини. Та з іншого боку, чи не чекала би на нього така ж доля, як на Максима Левицького, якого викликали до збірної України, дали зіграти п’ять хвилин у товариському матчі проти англійців і все. Тепер Максим – вічно третій голкіпер збірної. До речі, Левицького теж свого часу запрошували грати за збірну Росії. А загалом, історії з перебіжчиками на українсько-російському кордоні вже давно перестали дивувати. Як це починалось? Усе почалося після розпаду СРСР. Тоді Росію визнали правонаступницею Союзу, і саме у футболі росіяни стали єдиною командою з теренів колишнього СРСР, яка могла вибороти право грати у фінальній стадії Чемпіонату світу 1994 року. Тоді такі “щирі” українці, як Онопко, Цимбалар, Никифоров, Канчельскіс, Юран, зробилися росіянами і почали захищати кольори збірної Росії. І хоча на світовій першості ця команда не здобула слави, вилетівши відразу після групового турніру, та новоспеченим росіянам тепер уже довіку грати за їхню набуту національну збірну. Декого з них і надалі головний тренер збірної Росії розглядає як кандидатів до основного складу команди. Та з часом справи в українському футболі потроху почали налагоджуватись. І почався зворотній процес. Тепер уже росіяни почали ставати українцями. Піонерами тут були Калитвинцев і Леоненко. З першим усе зрозуміло: Росія його просто списала як вічно травмованого, а в київському “Динамо” Юрія поставили на ноги, й він знову почав показувати суперфутбол. Відтак без роздумів погодився грати за Україну. Так само, як і Леоненко. А потім Лобановському сподобалися Яшкін, Кормильцев і Серебряников, і їх теж зробили українцями. Проте особливої користі від цих гравців не було. А безпосередньо перед Карякою спалахнув і досі ще тліє скандал із Цихмейструком, який нібито з порушеннями футбольних законів перейшов до “Спартака”. Справа цього гравця і досі не закрита, причому її тонкощі ставлять у безвихідь навіть УЄФА. Що далі? Очевидно, історія з Карякою буде далеко не останньою в футбольній війні між Україною та Росією. Цілком імовірно, що вже найближчим часом вибухне нова битва – за гравця “Спартака” Калиниченка. Справді, чому, коли Каряка, Калиниченко були в Україні, вони не цікавили наших тренерів? Невже так важко зрозуміти, що, крім “Динамо” та “Шахтаря”, в Україні є ще багато футбольних клубів, де виступають талановиті футболісти. І за їхньою грою треба постійно стежити, а не звинувачувати потім Росію, що вона від нас забирає гравців. А найголовніше, що він цих перебіжчиків страждає як український, так і російський футбол. Проте це найменше цікавить футбольних функціонерів обох країн. У них своє бачення цієї проблеми. А проблема і надалі залишається невирішеною. |
|
|
