"Музика тисячоліття": оптимістичні прогнози
ФЕСТИВАЛЬ
Ладислав СТАККАТО
Програма III студентського фестивалю “Музика тисячоліття” з квітня по травень пунктиром окреслила шлях музики на карті світової культури. Шлях довжиною у тисячоліття.
Чотирнадцять акцій фестивалю сколихнули повітря львівських залів рідко виконуваною гітарною музикою і ренесансними канцонами, творами “метра” сучасної української школи Б. Лятошинського й фортепіанними рефлексіями його численних учнів і послідовників, терпким джазовим присмаком акапельного коктейлю “Менестрелів” та фольклорними розсипами “Коралів”.
Зріс рівень, масштаби цьогорічного фестивалю, а до його організації і проведення прилучилися люди, знані у Львові і за професійними характеристиками, і за організаторськими здібностями. Проте суто внутрішні проблеми фестивалю вирішували його безпосередні ініціатори. Мистецька рада складалася виключно зі студентів, а директором проекту та його натхненником уже втретє став цьогорічний випускник, композитор М. Швед. Що ж стосується викладачів, чи то пак “творчих наставників”, то вони здебільшого лише доброзичливо координували дії своїх виконавців, а частіше – просто із цікавістю спостерігали.
Нагода музикувати спільно – для себе і для слухача привабила багатьох. Тому до імпрез були залучені й такі талановиті студенти, як П. Брюхін (гітара), Ю. Яремчук (фортепіано), А. Яремчук (флейта), А. Колупаєва (арфа),
Л. Горіченко (віолончель), а також випускники, зокрема ансамбль старовинної музики “Ricercare” чи акапельний секстет “Менестрелі”. На фестивалі про свою появу на світ засвідчили ще два дуже цікаві колективи: “Leopolita” (керівник Ганна Іванюшенко), що спеціалізується на виконанні маловідомої ренесансної музики, і “Pro et contra” – ансамбль сучасної музики, яким керує композитор Б. Сегін, котрий здобув прихильність водночас як львівських, так і київських слухачів на “Форумі музики молодих”. За вдумливим вибором репертуару, фаховим рівнем виконання цей колектив може мати великі перспективи.
Цікавою тематичною лінією стали два концерти “Диптих і триптих у музиці”, які зініціювали викладач Х. Гумецька та її учні. Синтетична природа музичного мистецтва, його взаємозв’язки з музикою та малярством простежувались також у геппенінґу “Чотири сторони світла” за участю не лише музикантів, а й поета О. Сливинського та художника Е. Іванюшенка. В окремому концерті презентували свої нові твори студенти-композитори, а майбутні музикознавці пропонували нові теми на студентській конференції, де торкалися несподівано “дорослих” і мало вивчених у нас тем: від музики середньовіччя до постмодерну і музичної соціології.
Концертам фестивалю подекуди бракувало велелюдності (хоча траплялися і справжні аншлаги), проте відвідувало їх не лише “коло вибраних” фахівців, а й студенти інших львівських вузів – і в цьому свою позитивну роль відіграло місце проведення багатьох концертів: університетський зал, театр “Воскресіння” чи Домініканський собор, котрі не замикали ані слухачів, ані виконавців у власній “консервній” чи ж бо “консерваторській” бляшанці. Саме ці концерти були позначені найбільшою професійністю і свободою. Натомість деякі акції у стінах Академії подекуди скидались на академконцерт для не найуспішніших студентів. Але ж фестиваль – не нагода позбутися погано вивченого уроку, а все-таки дійство, за яке учасники навіть отримують певну матеріальну винагороду! Хоча вхід на всі акції фестивалю був вільний, більшість із них усе-таки трималася лише на ентузіазмі дійових осіб. Та все ж виконавцям “Музики тисячоліття” вдалося зробити ще один важливий крок назустріч своїм ровесникам.
|
|
