Схід - справа делікатна
P.S. ДО ВИСТАВКИ
Андрій ДОРОШ
Суттєвим доповненням теперішньої експозиції в Музеї етнографії, що представляє твори декоративного та ужиткового мистецтва країн, де панівною релігією є іслам, повинні були стати (принаймні, здається, так передбачали організатори виставки) декілька полотен живописців-академістів. Картини Г. Попеля, В. Наленча, В. Хлєбовського зі збірки ЛГМ із традиційними “орієнтальними” сюжетами мали розширити уявлення глядачів про східний побут. Та видається, сумнівно цього сподіватися від умовно театралізованої сцени із гаремного життя авторства Г. Попеля.
Можливо, ліпше було би звернутися по допомогу до НМ, у збірці якого є чимало натуральних пейзажів Близького Сходу, які зробив І. Труш. Не слід було ігнорувати й доробок старших майстрів нашої генерації – З. Кецала, Г. Трояна, В. Патика, які в радянську епоху під час творчих відряджень у рамках культурного обміну увічнили немало славетних пам’яток мусульманської архітектури в Хіві, Самарканді, Бухарі й Баку.
Для показу автентичного фігуративного живопису Сходу (існує такий виняток у культурі Ірану) можна було б звернутися до Кабінету мистецтва ЛНБ НАН України, де зберігаються, може, й не першорядні, але все ж достатньо характерні зразки мініатюр. Однак виставка “Мистецтво ісламу” і за наших порівняно скромних можливостей достатньо широко розкриє сторінки однієї із найбагатших та найсвоєрідніших великих культур світу.
| 
