Володимир Кучинський: Наших майбутніх студентів чекає дуже цікава робота
СТУДІЯ
– Ви недавно повернулися з Америки. Що ви робили там цього разу?
– Ми випустили там дві прем’єри. Це “Марко Проклятий”, якого вже бачили у Львові, і програма духовних співів. Крім того, ми провели там окремий вечір театру, грали “Сніг у Флоренції”. Тобто це була напружена робота, поїздки по містах Америки тощо. Три роки нас там не було, то ми мали що нового показати.
– Цього року, коли ви їздили, було, звичайно, сумно за вами, але водночас приємно, що життя в театрі не завмерло, що робляться вистави.
– Звичайно, це дуже добре. Люди, які приходили вчитися в театр протягом одного-двох років, вже змогли вийти на глядача та зіграти дві повноцінні вистави. Звичайно, за рік-два актором стати неможливо. Переважно на такому етапі йдеться про уривочки, а не про повноцінні вистави. Звісно, поряд із маститими акторами це виглядає трохи наївно, але вони зробили величезний крок, багато хто зі студійців грає у “Хвалі Еросу” та в інших виставах. І грають великі, повноцінні ролі. А найголовніше, що за цей період самостійного життя вони справді почали по-інакшому ставитися до театру, до професії актора, вони відчули відповідальність, зрозуміли, що таке наполеглива праця. Бо коли людина тільки приходить уступати у студію, то її уявлення про театр та про професію досить далекі від реальних. Тільки виходячи на публіку, вже починаєш відчувати, що таке акторська професія і як давати собі раду.
– Як театр планує розвивати свою педагогічну діяльність?
– Цього року театр набиратиме акторський курс при Львівському національному університеті, і той досвід, який ми накопичили в студії, реалізуватимемо на курсі. Взагалі, педагогічний момент став великим та вагомим шматком роботи в театрі. Абітурієнти, які вступлять до університету на акторський курс, цього року навчатимуться в театрі (звичайно, загальноосвітні предмети вони проходитимуть в університеті), вони будуть відразу заангажовані в роботу, бо, як показує досвід, студенти лише тоді стають повноцінними суб’єктами навчального процесу, коли мають конкретну роботу. Тож те, що відбуватиметься в театрі, зачіпатиме і їх. Вони матимуть свої вистави, свої лабораторії, матимуть змогу їздити до тих театральних осередків, з якими в нас налагоджені контакти – зокрема, з американськими університетами. Я сподіваюся, що можна буде робити обміни між студентами. В нас є попередні домовленості із Бенетон-коледжем, і мені б іще хотілося розповсюдити це на Колумбійський університет. Із ними ми мали дуже добру співпрацю, і нам заімпонував їхній високий рівень.
Ці контакти, які ми нав’язали три роки тому, поглибилися під час останньої поїздки. До речі, студенти Колумбійського університету вже після першого знайомства хотіли приїхати до нас на кілька місяців повчитися, але тоді в нас ще не було свого курсу. Тож тепер існування курсу нам дасть можливість використати ці мости.
Я не є прихильником закритих систем. Якщо воно добре робиться, то воно добре робиться скрізь. Тож кордони не мають значення. Всі центри театральних методологій у світі представляють саме ті люди, з якими ми давно підтримуємо контакти, тому тепер залишилося використати ці контакти, щоб зробити навчання на нормальному, європейському рівні.
Отже, наших майбутніх студентів чекає дуже важка робота, але і дуже цікава.
Розмовляла Катерина СЛІПЧЕНКО
|
|
