BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ - головна сторінка, архів, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 29-30 ТРАВНЯ 2001 року |

Завершення епосу

БОНДАРЕНКО

Хтось колись пожартував: мовляв, весь хід людської історії задумують і творять самі ж історики, які потім плоди рук своїх описують у власних трактатах. Такі собі експериментатори... Карлейль, Момзен, Грушевський, Дорошенко та десятки інших істориків були причетними до творення актуальної політики. У радянські часи історичні факультети вузів перетворилися на “кузню кадрів” для райкомів, міськкомів та обкомів партії – такі собі “ідеологічні заповідники”. Потім істориків наплодилося надто багато – не вистачало ідеологічних відділів КПУ, аби всіх забезпечити роботою. Тому історики почали творити інші політичні партії, а вже від багатопартійності до розвалу Радянського Союзу і багатопартійності – рукою подати...

Звичайно, я жартую. Перебільшую. Проте справді: в яку би політичну партію я не зайшов – всюди зустрічаю братів-істориків. “Привіт!” – “Привіт!” – “Як справи?” – “Дякую, зле.” – “Що у вас нового?” – “Та наш лідер цілковито звар’ював...” – і далі йде серія “партійних таємниць”, які я ще позавчора прочитав у котрійсь із газет, але чемно вислуховую й обіцяю, що “нікому і ніколи” не розповім. Нинішня політична система України тримається на істориках. Вірніше, на співдружності істориків і журналістів. Перші творять історію, другі її описують, аби перші – з покликанням на других – могли цю ж історію викласти у власних працях.

А ще історики люблять згадувати історію власного факультету. Принаймні новітню історію – починаючи від повоєнних часів. І тоді у дружньому колі згадуються майже легендарні імена – Крип’якевича, Кіся, Бродського, Гроссмана, Лісового, Інкіна, Гордієнка, Івасюти. Здригаються стіни від реготу – це колишні студенти згадують веселі історії – або з життя уславлених професорів, або з гуртожитського побуту, або з поїздок у Хмільове, де зі збирання хмелю у місцевому колгоспі починалося навчання не одного покоління студентів.

Є один нюанс: де би випускники-історики не працювали, де би їх не закинула доля, але, зустрівшись із однокурсниками, після взаємних вигуків захоплення від зустрічі, лунає одна і та ж фраза: “Як там факультет?” Бо істфак – це те місце, яке єднає нас, істориків. І воно нам є дорогим.

На жаль, цього року, зустрічаючись із колегами-істориками, на моє запитання “Як там факультет?”, чую дуже невтішні відповіді. За сім років, що минули з дня нашого випуску, змінилося чимало викладачів. Фактично це вже інший факультет. Інший, бо так воно би і мало бути: час робить своє, tempora mutantum et nos mutamur illis.

Але як боляче різонуло по серцю: цього року не продовжено контракти кільком науковцям. Серед них – Геннадій Кипаренко, Степан Мовчан, Юрій Киричук, Олег Мазур...

І одразу ж у пам’яті – лекції з новітньої історії країн Європи і Америки. Геннадій Миколайович Кіпаренко – завжди елегантний, ерудований, який читав лекції тихо і виразно. Він давав таку кількість фактажу, що його лекції були справжнім відкриттям для студентів. Він славився тим, що йому практично неможливо було дати хабара. Доцент Кіпаренко був безкомпромісним: його предмет потрібно було знати. Звичайно, студенти через свою природну лінь ремствували.

Степан Петрович Мовчан викладав у нашій спецгрупі історію дипломатії. Пам’ятаю, як двічі складав йому залік, – я було вирішив, що добрий і спокійний доцент Мовчан пропустить “халяву”, а тому не зміг відповісти на запитання про комісію Літтона і про вихід Японії з Ліги Націй. “Халява” не пройшла. Зате тепер історію окупації Маньчжурії японськими військами можу викласти навіть серед ночі. До речі, маючи змогу порівняти “Історію дипломатії” Дюросселя з лекціями Мовчана, мушу визнати переваги саме свого викладача.

Юрій Анатолійович Киричук. Це взагалі легенда факультету. Чи не найкращий оратор, який вмів зацікавити студентів своїми лекціями. Юрій Киричук міг годинами розповідати захоплюючі історії про терористів-народовольців, про політичні партії Росії початку століття, про Махна, а ще більше – про український національно-визвольний рух в ХХ столітті. Ерудиція Юрій Анатолійовича мене вражала. Він міг сипати афоризмами і цитатами, цитувати з пам’яті документи. Студенти його любили, і він відповідав студентам взаємністю. До речі, студенти-історики зібрали понад 200 підписів на підтримку свого викладача. Невже ці підписи буде проігноровано?

Коли мені кажуть про те, що доценти Мовчан і Кіпаренко вже досягли пенсійного віку, я це розумію. Але якось дивно було дізнатися про те, що з факультету йде Юрій Киричук: адже за останні кілька років він видав дві чи три брошури (про УПА, про отамана Тараса Бульбу, про Романа Шухевича), солідну монографію “Нариси історії українських національно-визвольних змагань”, зо два десятки наукових статей, постійно виступав по радіо, телебаченню. Майже завершив роботу над докторською дисертацією. І ще один нюанс: Юрій Киричук активно цікавився політикою. Мітинги, виступи, фактично першим з викладачів вищих навчальних закладів він написав заяву про вступ до Комітету “За правду!” Киричук міг навчити не лише своєму предмету – історії України ХХ століття (я не знаю, чи є у Львові лектор, який це може зробити краще за Киричука) – він міг навчити принциповості і громадянській свідомості, що для студентства є дуже важливим.

Можна чимало говорити, сперечатися, думати. Можна наводити різні аргументи. Можна по-різному оцінювати тих чи інших осіб. Але я знаю одне: історичний факультет без цих людей буде іншим факультетом. Можливо, нинішні студенти це відчують не так гостро, як ми. Але я відчуваю, як історичний факультет віддаляється від мене, перетворюється на щось таке, що було далеко в минулому. Але ж минуло лише сім років. Практично мить – з погляду історії. А здається, що відходить ціла епоха. Ламається легенда. Епос, який десятками років творився на історичному факультеті, перестає розвиватися.

Хоча іноді в мені все ще жевріє надія: а може, ще не пізно скасувати рішення, Іване Олександровичу?

Кость БОНДАРЕНКО

POSTUP - ПОСТУП
№81 (739),
29-30 ТРАВНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·День української музики
·В НОМЕРІ
·Агонія київського "Динамо"

ПОГЛЯД
·Мешканці перекриють вулицю
·Права людей ігнорують
·Хто "посватає" "Львівводоканал"?
·Завершення епосу

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Студентське братство святкує
·Розпайовування землі сповнене проблем
·Шанс для хворих дітей
·Нападники били професійно
·Водії не бояться даішників
·З"явиться українсько-польське радіо
·Нагороди найчеснішим
·Чого не вистачає львів"янину?
·Вернісаж хочуть перенести

ПОСТУП З КРАЮ
·Дніпропетровські зустрічі Леоніда Кучми
·Яка коаліція потрібна Ющенкові?
·Папа Іван Павло ІІ прагне миру
·Співпраця з російськими правими

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Расові заворушення у тихому містечку
·Фінансові аспекти розширення ЄС
·На Кіпрі перемогли комуністи

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Фінансова неповноцінність
·Бурштинська ТЕС готується до паралельної роботи з європейською енергосистемою
·У Європі створюється ракетний гігант
·СВІТ

АРТ-ПОСТУП
·Володимир Кучинський: Наших майбутніх студентів чекає дуже цікава робота
·Схід - справа делікатна
·Незрадливість палітри дитинства
·Чи здатні ми щось сказати світові?

ЛИСТИ ДО ПОСТУПУ
·ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!
·Я чую заклики спалити мою кав"ярню

СПОРТ-ПОСТУП
·ФУТБОЛ
·Для початку "Шахтар" вивіз із Києва Кубок...
·"Карпати" поза Європою
·За крок до "вишки"!
·Двадцять восьме свято "королів"
·Міхаель І, король Гран-прі Монако
·СПОРТ-БЛІЦ
·"Львівська політехніка" - друга в Україні!

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Дженніфер Лопес знімає фільм про себе