Організм може бути ворогом
КОНФЛІКТ
Дмитро ДУБАНЕВИЧ
“І хіба сперматозоїд – не найстарший із мікробів?” – запитував себе, розмірковуючи про життя, герой роману Євгена Замятіна “Ми”. “Мікроб – не мікроб, а на протозойну інфекцію схоже”, – таке “рішення” приймає імунна система жінки приблизно в кожному десятому випадку безплідності. Секрет шийки матки зі сприятливого середовища переходить в агресивне: в ньому присутні антитіла, що зв’язують і знерухомлюють сперматозоїди. Запліднення при цьому, звісно, не відбувається. Тут важливо зазначити, що імунізація жінки сперматозоїдами партнера відбувається у будь-якому разі, тому звичайне визначення рівня антитіл у крові не завжди допомагає встановити діагноз. Шукати треба саме ті антитіла, які заважають руху сперматозоїдів, і коли вони знайдені – штучне запліднення спермою чоловіка знімає всі проблеми.
Буває і так, що “розправу” вчиняє імунна система самого чоловіка. Річ у тому, що вона вважає “своїми” лише ті білки, які були присутні в організмі на момент народження. Білки ж, які синтезуються пізніше (наприклад, у тканині яєчка), уже нібито чужі, їх доводиться ховати від агресивної уваги імунної системи. У тканини яєчка лімфоцити просто не потрапляють – доступ їм перепиняє так званий гемато-тестикулярний бар’єр. А коли незабаром лімфоцит не бачить білкового антигену, то й антитілам узятися немає звідки. Лише при травмі одного яєчка через якийсь час буде уражене і друге – саме тому, що лімфоцити проникають через пролом у бар’єрі й починають виробляти антитіла.
Проте всі хитрі системи захисту мають і слабкі місця. Організм людини, котра, до прикладу, хворіє свинкою, виробляє антитіла, що взаємодіють із тканинами органу, враженого вірусом, – привушної залози. Та в імунології, як і скрізь, бувають дурні збіги. Ті самі антитіла “помічають” і тканини яєчка. Відтак їх атакує не вірус, а імунна система власного організму.
|
|