ЩО ДАЛІ?
ПОРТНИКОВ
Висунення президентом Леонідом Кучмою кандидатури Анатолія Кінаха на посаду прем’єр-міністра України зафіксувало важливу річ. Політична система України не збирається пропускати нагору людей, здатних до серйозного реформування, принаймні – до зміни правил гри.
Можна довго дискутувати на тему, чи був уряд Віктора Ющенка насправді реформаторським, чи ні, однак єдине здається безсумнівним. Правила гри змінювалися – і це серйозно дратувало всіх гравців української політичної сцени. Можливо, вони змінювалися неправильно, можливо, треба інших змін...? Однак факт появи Кінаха говорить якраз про те, що еліті просто не потрібні ніякі зміни. Вона собі живе, як живеться, одним днем. Вона просто не здатна замислитись, що буде з цією країною через кілька років – і чи буде взагалі. А може, вона й не бажає замислюватися… Принаймні вона, ця еліта, нереформоспроможна – і вже нічого тут не поробиш.
Упродовж останнього року ми багато разів чули від представників президентської адміністрації, що реформи відбуваються завдяки президентові країни. Гаразд. Із цим не варто сперечатися. Для того, щоби відбувалися реформи, дійсно потрібні воля і підтримка президента. Однак за нового уряду, який може не стільки проводити реформи, скільки тупцювати на місці, – це що, також буде завдяки президенту? Як виглядатиме нова версія президентської участі у намірах уряду?
Усе це – не риторичні запитання. Бо сьогодні небагато хто в Україні знає на них відповідь (і взагалі може відповісти, яким буде розвиток країни у найближчі роки, чи буде взагалі якийсь розвиток – і де ми опинимося внаслідок усього цього). “Касетний скандал” продемонстрував не тільки “найкращі” риси нашої влади – він ще й довів, що в Україні поки що немає сил, здатних на серйозні й обґрунтовані зміни. Поки що немає. Однак вони можуть з’явитися під тиском нового економічного класу, який може виникнути внаслідок проведення структурних реформ. А от структурні реформи можуть відбутися тільки за умов тиску з боку цього нового класу! Просто якесь зачароване коло!
Це зачароване коло означає, що ініціативу реформування суспільства мають взяти на себе сили, сьогодні репрезентовані у владі. Взяти хоча б із точки зору елементарного самозбереження. Адже якщо реформи не відбудуться, на місці політичної опозиції, якій принаймні відома її мета, виступатиме опозиція анархічна, стихійна. Не треба вважати Україну вічно сонним царством. Вона просто не вичерпала ще останніх резервів самозбереження, однак якщо вони будуть вичерпані, ми не впізнаємо нашого вічно байдужого населення, яке вмить перетвориться на розлючений натовп. Якими будуть гасла цього натовпу, які вимоги?
Варто все ж таки діяти так, щоби натовп тих, хто перестав сподіватися, ніколи не став господарем наших вулиць. А для цього українські політики – від президента до депутатів – мають перестати бути халіфами на годину і почати нарешті мислити стратегічно. І невідомо ще, кому це більше потрібно – нам чи їм…
Віталій ПОРТНИКОВ, Москва
|
|
