|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org |
|||||||
|
| ||||||||
Мирослава Гонгадзе: Я напишу про це книгуЕксклюзивне інтерв"ю дружини вбитого журналістаПРЯМА МОВА
Закінчення. Початок – стор.1 – Коли стається трагедія і важка втрата, ті, хто залишається – родина та близькі люди, – намагаються знайти сили, щоби почати нове життя. Чи вам це вдалося? – Я шукаю, весь час шукаю сили. Я бажаю, щоб тіло Георгія було остаточно ідентифіковане, а потім його потрібно поховати. Напевне, це й буде початком нового життя, але це, мабуть, наївна ідея. Тому я боюся того, що зараз чимало сил спрямовується на дискредитацію імені Георгія Ґонґадзе та нас – його родини. Я не хочу цієї дискредитації, я не хочу, щоби моя дитина соромилася своєї країни чи батьків. Вони повинні гордитися своїм батьком. Це найважливіша річ, яку я їм можу дати. Я вірю, що я зможу це зробити. Я не хочу, щоби смерть Гії була марною. Якщо вже їй судилося статися, то нехай це буде причиною змін в Україні. – Що ви думаєте щодо сенсаційних заяв міністра МВС та його першого заступника про те, що Георгій був убитий звичайними злочинцями-наркоманами? – Я можу сказати тільки одну річ: це ніщо інше, як брехня. Усе слідство Генпрокуратури є суцільною брехнею. Слідство ще раз довело свою непрофесійність і знову загнало себе у глухий кут. Я зверталася до Генерального прокурора з вимогою проведення незалежного слідства із залученням іноземних експертів. Якщо Генпрокурор не погодиться з цим, то я покладу всю відповідальність за вбивство мого чоловіка на українського президента та його оточення. – Чому ви не повертаєтеся в Україну, щоби бути присутньою на похоронах вашого чоловіка? – Ви повинні зрозуміти, що важливою є не лише моя думка, але й слова матері Гії. Якщо вона не вважає знайдене тіло тілом свого сина, то я не можу приймати одноосібне рішення. – Вашого чоловіка сприймають серед українців як жертву – і водночас як героя. Як можна найкраще зберегти його пам’ять? – Для мене насамперед важливо виховати дітей Гії, щоби вони могли продовжити його справу. Він хотів, щоби засоби масової інформації в Україні були вільними. Він хотів, щоб українці пишалися своєю батьківщиною. Для нього це були не порожні, не тривіальні слова, він жив цією ідеєю. Він хотів бути вільним і прагнув, щоби кожен в Україні розділяв таку свободу. Якщо я зможу сприяти змінам в Україні й працювати для цього, то я відчую себе його послідовницею. – Скажіть декілька слів про монумент Георгієві, який представники опозиційного руху встановили в Києві... – Я вдячна за це і навіть задоволена тим наслідком, що смерть Гії збільшила правову свідомість і зростання опозиційного руху та хвиль протесту. Для кого люди протестують? Це робиться не для мене, а для всіх людей, тим самим люди рятують себе від залежності. – Чому ви наважилися переїхати до Америки? – Через те, що я шукала захисту. Я боялася. Надто багато було небезпек для моєї сім’ї, особливо для моїх дітей. Я не змогла б гарантувати моїм дітям безпеку в Україні, оскільки, перебуваючи в епіцентрі політичного скандалу, не змогла би передбачити чергового удару по моїй сім’ї. Я могла скористатися й іншими можливостями, виїхати до якоїсь іншої країни, але Америка надала нам політичний притулок. Тепер ми маємо статус біженців. – Які у вас плани на найближче майбутнє? – Це складне запитання. Що стосується мене, то я не маю в Америці великого вибору, це в Україні я мала багато можливостей. Але, в принципі, всі ці речі я можу робити і тут. Наразі я хотіла би вчитися. Я готуюся дослідити проблему впливовості засобів масової інформації під час політичної кризи в Україні, а наступним кроком стане написання біографічної книги. – Як ваші діти освоюються з життям в Америці? – Здається, вони сприймають зміни цілком добре, тільки я побоююся, що вони втрачають своє дитинство. Вони весь час перебувають зі мною та іншими дорослими людьми, присутні на всіх зборах чи зустрічах. Інколи вони навіть починають говорити, як дорослі люди, нібито підтримуючи розмову. Але вони отримують безліч уваги від кожного, а я достатньо про них піклуюся. Я маю від них велику радість. Розмовляла Ганна КРІЛЬ, Нью-Йорк |
|
|
