Коли чорне стає білим
МЕЛЬНИК
Коли минулого року засновник польської “Солідарності” Лех Валенса ув’язався у свою третю кампанію за пост президента Польщі, основним своїм лозунгом він обрав: “Говорити, що чорне є чорним, а біле – білим!”. Однак виборці чомусь не оцінили шляхетних намагань легендарного робітничого лідера, який розвалив комуністичну систему в Європі, і віддали свої голоси колишньому комуністові.
Бо правда нині не в моді, й не лише у ІІІ Речі Посполитій, а й на наших українських теренах. Можливо, тому й молоді учасники нашого політичного процесу, дещо перефразувавши лозунг Леха Валенси, теж виступають “За правду!”. Їх можна зрозуміти, бо вони ще не розтринькали своєї цноти і хочуть ще у щось вірити, свідомо обирати свою долю і не бути слухняними споживачами локшини, яку вічно вішають нам на вуха.
Якби усю цю “макаронічну” продукцію, яку масово вбивають у свідомість громадян політики, урядовці, депутати усіх рівнів, можна було б матеріалізувати, то ми давно нагодували б досхочу всіх убогих та голодних.
Часом дехто з урядовців настільки впевнюється у своєму праві називати чорне білим і навпаки, що щиро дивується, коли йому говорять, що це суперечить принципам моралі, а часом і здорового глузду. Плівки майора Мельниченка остаточно переконали навіть наївних, якими насправді є ті, хто нині перебуває при владі у нашій державі й області...
Ще місяць тому наші славні національно-демократичні сили дружно, хоч і кожен під своїм прапором, намагалися рятувати уряд Віктора Ющенка, хоча й не дуже вірили в успіх цієї справи.
Очевидно, що зараз їм не випадає брати участі у формуванні нового уряду та голосувати за жодну з кандидатур на посаду прем’єр-міністра, окрім кандидатури В. Ющенка. Однак із вуст декого з “досвідчених і заслужених” уже лунають пропозиції підтримати Кінаха, якого можуть завалити комуністи, щоби поставити Азарова... Усі ці комбінації виглядали б смішними та наївними, якби не свідчили про гнучку позицію деяких “борців за Україну”, для яких вчорашнє чорне поступово, через сірятину “меншого зла”, перетвориться завтра у біле. Дивуюсь, як таким політикам вдається вже понад десять років числитися серед лідерів “ніби опозиції” і перманентно зраджувати своїх прихильників та плювати на колишні ідеали.
То що ж говорити про дрібніших урядовців, що керують у місті та області? Приховування інформації – чи, нарешті, відверта брехня – вважається мало не цнотою. Звичайно, якщо йдеться про пересічних громадян чи представників, бо зі зверхниками треба бути обережнішим. Ті можуть за неправильну інформацію і покарати, хоча й там вдається часом напустити туману.
Класичний приклад – останні ігри з перекриванням водопостачання у Львові. Навіть обласна комісія з надзвичайних ситуацій наважилася назвати цю ситуацію “штучно створеною”, і навіть закликала покарати винуватців. Тієї ж думки був і перший заступник міського голови Львова Олександр Сендега, який сказав, що “це нехтування всім і вся тими людьми, які є у “Львівобленерго”. Стосовно ж того, що керівники департаменту інженерного господарства та “Львівводоканалу” напередодні “годували” депутатів міськради байками, що їм нічого не відомо про підготовку матеріалів щодо передачі в оренду ВАТ “Львівобленерго” системи водопостачання та водовідведення Сихівського житлового масиву, а насправді вже готували за вказівкою керівників рішення з цього питання, то пан Сендега оцінив цю ситуацію як “дипломатичну”. Звичайно, стара школа дипломатії передбачає у боротьбі за власні інтереси дезінформацію своїх супротивників. Але у цій ситуації супротивниками виконавчих органів міської влади виявляються депутати міськради та громада міста Львова, яка обрала їх для захисту своїх інтересів. Виявляється, що інтереси у Сендеги і Ко одні, а у мешканців – інші, тому треба “дипломатично” чорне називати білим...
Хоча мені видається, що насправді зараз нашим Королівським столичним містом Львовом керує не міський голова зі своїми заступниками, не депутати і навіть не президентський намісник, не власники ВАТ “Львівобленерго”, не міліція, не податкова, а... Струтинський спиртовий завод!
Саме це підприємство оздобило свої пляшки з водою “Джерельна” (а слід віддати належне виробникам мінеральних та газованих вод, що у час “великої львівської посухи” минулого тижня мешканці рятувалися від спраги саме розлитою ними у пляшках рідиною) Великим гербом міста Львова, напевне, сплативши перед тим міськраді збір за використання символіки. Очевидно, цей факт дозволив панам-виробникам “Джерельної” оголосити Святом міста Львова
17 вересня 2001 року (понеділок!), не чекаючи ні на ухвалу міської ради, багато депутатів якої вважають, що це свято має відзначатись 6 травня – на День патрона міста, святого Юрія, ні навіть на розпорядження міського голови Василя Куйбіди, який може не прислухатися до депутатів та оголосити День міста у 2001 році 16 чи 23 вересня (у неділю). Але чи посміє він не послухатися могутніх керівників спиртзаводу?...
А може, вже й вихідні нам на понеділки поволі починати переносити, бо від святкування неділі нас потрохи вже намагаються відучити?..
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
