Антимафія... в бездіяльності
АНАЛІЗ
Кость БОНДАРЕНКО
Пам’ятаєте слова графа Каліостро з популярного телефільму “Формула кохання”? “Не треба гучних слів! Вони здатні лише стрясати повітря”.
Ці слова спадають на думку, коли черговий раз чую якусь гучну заяву з вуст українських “гдлянів та іванових” (хто встиг забути – Т.Гдлян та В.Іванов – керівники слідчої комісії, яка наприкінці 80-х років діяла в Середній Азії й займалася розслідуванням справи про причетність найвищих посадових осіб радянського Узбекистану до фактів корупції). На цю роль нині претендують Григорій Омельченко та Анатолій Єрмак, які з парламентської трибуни оголосили про початок цілого ряду резонансних справ, дійовими особами яких стали найвищі посадові особи держави та члени їх родин.
Отже, нагадаю про найбільш резонансні справи, в яких підозрювали наших високопоставлених діячів.
Листопад 1994 року. Колишній виконуючий обов’язки прем’єр-міністра України, а на той час – народний депутат України Юхим Зв’ягільський був звинувачений у численних фінансових махінаціях, пов’язаних із діяльністю “Даміана-банку”, а також зі зловживанням службовим становищем. Генеральна прокуратура за цими фактами порушила кримінальну справу, Верховна Рада України дала згоду на притягнення народного депутата Зв’ягільського до кримінальної відповідальності. Юхим Леонідович терміново виїхав за кордон, в Ізраїль. На початку 1997 року він повернувся. Справу проти нього було закрито за відсутністю складу злочину.
Початок 1995 року. З’являється інформація про те, що Олександр Кравчук (син першого президента України) намагався перевезти в Ізраїль значну суму у валюті. Кримінальну справу за цим фактом не було порушено.
1995 рік. З’являється перша інформація про зловживання і махінації бюджетними коштами, допущені керівництвом компанії “Земля і люди”, зокрема колишнім міністром сільського господарства України Олександром Ткаченком. Починається слідство, яке, однак, не перешкоджає Олександрові Ткаченку невдовзі стати спікером Верховної Ради України.
1995 рік. Порушено справу про зловживання, допущені генеральним директором підприємства “Труд”, радником Голови Верховної Ради України і координатором виконання Державної програми стабілізації та розвитку виробничих сил України Віктором Боженаром. Його звинувачено у привласненні 80 млрд. крб. (у цінах 1994 року) бюджетних коштів. Справу не завершено.
1997 рік. Інформація про зловживання екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка. Наприкінці 1998 року Павла Івановича заарештовують у Швейцарії. Згодом він виходить на волю під грошову заставу. Верховна Рада України на початку 1999 року дає згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності. Проте Лазаренко виїхав за кордон, у США, де був заарештований. Справа Лазаренка й нині перебуває у стадії розробки.
1997 рік. Народний депутат України Юлія Тимошенко затримана в одному з аеропортів з незадекларованою сумою у 23 тис. доларів США. Порушену справу закрили.
Жовтень 1998 року. Григорій Омельченко та Анатолій Єрмак скеровують депутатське звернення до президента України, в якому йдеться про відкриття валютних рахунків за кордоном колишнім помічником президента, а нині – народним депутатом України Олександром Волковим.
Початок 1999 року. У Бельгії порушено справу про незаконну діяльність народного депутата України Олександра Волкова. Сам Волков із громадянкою України Оленою Франчук (донькою президента Л. Кучми) стають учасниками митного інциденту.
Квітень 1999 року. Тимчасова слідча комісія під керівництвом Віктора Суслова оприлюднює дані, згідно з якими підозра у вчиненні валютних махінацій та у відмиванні грошей через офшорні зони падала на голову Національного банку України Віктора Ющенка.
Вересень 1999 року. Григорій Омельченко та Анатолій Єрмак надсилають Генеральному прокуророві України запит, який містить інформацію про групу “Інтерпайп” та її колишнього керівника Віктора Пінчука і про приховування валютної виручки за межами України.
Початок 2000 року. Верховна Рада України дає згоду на притягнення до відповідальності народного депутата України Миколи Агафонова. Звинувачення – привласнення бюджетних коштів, спільна злочинна діяльність з екс-прем’єр-міністром Павлом Лазаренком. Через кілька місяців хворий Агафонов залишає в’язницю і виходить на волю. Справа Агафонова досі не завершена.
Серпень 2000 року. Генеральна прокуратура дає санкцію на арешт Олександра Тимошенка, чоловіка віце-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.
Звинувачення – давання хабара у великому розмірі.
Жовтень 2000 року. У Ганновері заарештовують народного депутата України Віктора Жердицького. Верховна Рада України дає згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності. Звинувачення – незаконне привласнення частини коштів, виділених Німеччиною як компенсація остарбайтерам.
Січень 2001 року. Генеральна прокуратура порушує справу проти віце-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, яку звинувачують у даванні хабара, контрабанді, підробці документів. 13 лютого Тимошенко заарештовують і протягом місяця з половиною вона перебуває у слідчому ізоляторі. Наприкінці березня рішенням суду Тимошенко звільнено з-під арешту. Справа і далі перебуває у розгляді.
Лютий 2001 року. Григорій Омельченко заявляє про те, що у його розпорядженні є документи, які переконливо свідчать про причетність президента України Леоніда Кучми та його найближчого оточення до злочинної діяльності. Повідомлення залишається поза увагою широкої громадськості.
Травень 2001 року. Григорій Омельченко заявляє про наявність закордонних валютних рахунків в одного з кандидатів на пост прем’єр-міністра. Прізвище не називається.
Це – лише хронологія подій у часи правління Леоніда Кучми. Нагадаю, що в незалежній Україні завершено лише одну (!) справу проти високопоставлених осіб – справу Павла Кудюкіна і концерну “Бласко”. Тож будь-яка заява Григорія Омельченка ризикує перетворитися на голос волаючого у пустелі. І не більше. Такими є реалії української “антимафії”...
Автор – керівник центру
політичних досліджень “Нова хвиля”
|
|
